Батько помер до того, як вийшов друком «Розфарбований птах», і ніколи не побачив книжки, в яку зробив значний внесок. Тепер, перечитуючи ті листи, я розумію глибину мудрості свого батька: він хотів заповісти мені голос, який зміг би скерувати мене в новій країні. Ця спадщина, напевно, сподівався він, дозволить мені вільно і сповна брати участь у житті країни, де я вирішив будувати своє майбутнє.
Кінець шістдесятих відзначився у Сполучених Штатах послабленням соціальних і мистецьких обмежень; і коледжі та школи почали вносити «Розфарбованого птаха» у списки додаткового читання курсів сучасної літератури. Студенти й викладачі часто писали мені та надіслали кілька семестрових статтей та есеїв, що стосувалися книжки. Для багатьох моїх юних читачів герої та події роману здавалися схожими на людей і ситуації з їхнього власного життя; книжка пропонувала топографію для тих, хто вважав наш світ полем битви між ловцями і пташками. Ці читачі, переважно представники нацменшин і ті, хто знаходив у собі соціальні вади, впізнавали у хлопчиковій боротьбі певні елементи власних обставин і вбачали в «Розфарбованому птахові» відбитки власних змагань за інтелектуальне, емоційне чи фізичне виживання. Вони бачили, що хлопчикові злидні на болотах і в лісах продовжувалися в гетто та містах інших континентів, де колір шкіри, мова й освіта позначали на все життя «сторонніх», вільних духом мандрівників, яких «свої», могутня більшість, боялися, виганяли й атакували. Водночас інша група читачів береться до роману, сподіваючись, що він розширить їхні уявлення, пропустивши їх до потойбічного, схожого на Босхів[7], пейзаж.
Сьогодні від створення «Розфарбованого птаха» мене відділяють роки, і я відчуваю невпевненість у його існуванні. Останнє десятиріччя навчило мене ставитися до книжки з відчуженістю критика; однак суперечки, викликані романом, і зміни, які він породив у моєму власному житті й життях моїх близьких, змушують мене поставити собі запитання: якою була першопочаткова мета його написання?
Я не передбачав, що роман заживе власним життям, що замість літературного виклику він стане загрозою для життів моїх близьких. Для тих, хто керує моєю батьківщиною, цей роман, як пташка, яку вигнали зі зграйки; вони вполювали її, розфарбували крильця і відпустили; а я просто стояв і дивився, як вона мститься, сіючи спустошення. Якби я передбачив, що з цього вийде, то, можливо, не написав би «Розфарбованого птаха». Але книжка, як і хлопчик, пережила нападки. Прагнення вижити нестримне від природи. Невже уяву можна втримати у в’язниці ліпше, ніж хлопчика?
Місто Нью-Йорк, 1976-й Єжи Косинський
1
У перші тижні Другої світової війни батьки відправили свого шестирічного сина з великого східноєвропейського міста, як і тисячі інших дітей, до притулку в віддаленому селі.
Чоловік, що подорожував на схід, за солідну винагороду погодився знайти дитині тимчасових названих батьків. Не маючи особливого вибору, батьки довірили йому хлопчика.
Відсилаючи свою дитину геть, батьки вірили, що лише так зможуть забезпечити її виживання у війні. Через довоєнну антинацистську діяльність хлопчикового тата, їм самим довелося шукати укриття, щоб урятуватися від примусових робіт у Німеччині чи ув’язнення в концентраційному таборі. Вони хотіли врятувати дитя від цих небезпек і сподівалися, що кінець кінцем родина возз’єднається.
Однак події зруйнували їхні плани. У воєнній та окупаційній плутанині з безперервним переміщенням населення батьки втратили контакт із чоловіком, що повіз їхнього сина в село. Їм довелося змиритися з можливістю більше ніколи не побачити дитини.
Тим часом хлопчикова названа матір померла за два місяці після його приїзду, і дитині довелося самостійно блукати від одного села до іншого, де йому, бувало, давали притулок, а траплялося, гнали геть.
Села, в яких йому довелося провести чотири роки, етнічно відрізнялися від його рідних місць. Місцеві селяни, що жили відокремлено й одружувалися лише з місцевими, мали світлу шкіру, біляве волосся й сині або сірі очі. А хлопчик був смаглявий, темноволосий і чорноокий. Він розмовляв мовою освічених людей, мовою, якої східні селяни майже не розуміли.