Марк спланував свій приїзд на квітень 1533 року, щоб подивитися на коронацію королеви Анни Болейн. Йому дуже сподобалося це велике свято на честь жінки, яку згодом нас змусили вважати відьмою і блудницею. Тоді Маркові було шістнадцять, так само як і мені, коли я приїхав на Південь; невисокий, але міцної статури, з великими блакитними очима на гладенькому ангельському обличчі, яке нагадувало мені його матір, хоча в ясних очах світився пильний розум, який був його перевагою.
Зізнаюся, коли він уперше прийшов до мого дому, мені хотілось якомога швидше його позбутися. У мене не було бажання піклуватися in loco parentis про цього хлопця, який — я в тому не сумнівався — незабаром почне грюкати дверима і розкидати папери, і чиє обличчя та постать пробуджували в мені жаль, який відчував щодо рідного дому. Я уявляв, як мій бідолашний батько бажає, що Марк — його син замість мене.
Але в якийсь спосіб моє бажання позбутися його зникло. Марк був не тим грубим селюком, якого я очікував; навпаки, хлопець поводився тихо, шанобливо і мав навички гарних манер. Коли він помилявся щодо одягу чи етикету за столом, як це траплялося в перші дні, то вмів глузливо посміятися зі самого себе. Я влаштував його на посади молодшого клерка — спочатку в Казначействі, а потім у Палаті розподілу — і чув відгуки про нього як про сумлінного працівника. Я дозволяв йому приходити і йти, коли йому заманеться, і якщо він зі своїми колегами відвідував таверни і будинки розпусти, то вдома ніколи не був галасливим чи п’яним.
Як не дивно, я полюбив його і взяв за звичку обговорювати з цим тямущим юнаком деякі з найсуперечливіших законів чи фактів, з якими стикався. Якщо в нього і був недолік, то це лінь, але кілька різких слів зазвичай змушували його працювати. Образа на мого батька за те, що йому, мабуть, хотілося б бачити Марка своїм сином, змінилася моїм бажанням мати його за свого сина. Тепер я не був упевнений, що колись матиму власного сина, адже бідолашна Кейт померла від чуми 1534 року. Я досі носив траурний перстень на її честь, що було самовпевненістю з мого боку, адже якби Кейт вижила, вона напевно б вийшла заміж за іншого.
За годину Джоан покликала мене на вечерю. На столі стояв жирний каплун, з морквою і ріпою. Марк спокійно сидів на своєму місці, знову в сорочці й жилеті з тонкої коричневої вовни. Я помітив, що жилет прикрашало кілька агатових ґудзиків. Я проказав молитву і відрізав ніжку півня.
— Ну, — почав я, — можливо, лорд Кромвель дозволить тобі повернутися в Палату. Спочатку він хоче, щоб ти допоміг мені виконати завдання, яке він мені доручив, а далі побачимо.
Пів року тому Марк загравав із фрейліною королеви Джейн. Дівчині виповнилося лише шістнадцять, вона була надто молода і дурна для придворного життя, але туди її проштовхнули амбітні родичі. Зрештою, вона знеславила свою сім’ю, бо пішла блукати палацами Вайтхолла і Вестмінстера, доки не опинилась у Вестмінстерському залі, серед клерків й адвокатів. Там маленька розпусниця зустріла Марка, і все закінчилося любовними ігрищами в порожньому кабінеті. Згодом вона розкаялася і вибовкала про свою пригоду іншим дамам, а від них чутки дійшли до камергера. Дівчину відправили додому, а Марк опинився між молотом і ковадлом, коли його, розгубленого і наляканого, взялися допитувати високопосадовці королівського дому. Хоч я і злився на нього, але також співчував йому; зрештою, він був ще зовсім юний. Я попросив лорда Кромвеля втрутитися, адже знав, що він поблажливо ставився принаймні до таких проступків.
— Дякую, сер, — сказав Марк. — Я щиро шкодую про те, що сталося.
— Тобі пощастило. Люди нашого становища нечасто отримують другий шанс. І не після чогось такого.
— Знаю. Але… вона була зухвалою, сер. — Він ледь усміхнувся. — А я — лише плоть.
— Вона просто дурненька дівчинка. Могла б завагітніти від тебе.
— Якби це сталося, я одружився б із нею, якби наш статус дозволяв. Я не без честі, сер.
Я поклав до рота шматочок курятини і махнув на нього ножем. Це була давня дискусія.
— Ні, однак ти легковажний дурник. Відмінність у статусах — це все. Послухай, Марку, ти вже чотири роки на державній службі. Знаєш, як усе працює. Ми простолюдини і мусимо триматися свого місця. Люди низького походження, такі як Кромвель і Річ, піднялися високо на службі в короля, але тільки тому, що він їх обрав. І може позбутися за мить. Якби камергер переповів чутки королю, а не лорду Кромвелю, ти міг би опинитися в Тауері, а перед тим тебе відшмагали б, до кінця життя спотворивши шрамами. Знаєш, я боявся, що так може статися.