Брат Ґабріель був у церкві. Він сидів у нефі зі старим монахом, якого я бачив за переписуванням у бібліотеці, і розглядав величезну купу стародавніх книжок. Вони підвели на нас очі, коли ми підійшли, погляд Ґабріеля неспокійно заметався між Марком і мною.
— Ще більше стародавніх книг, брате? — запитав я.
— Це наші богослужбові книги, сер, з нотними записами. Їх ніхто не друкує, ми мусимо їх копіювати, коли вони вицвітають.
Я взяв одну книжку. Сторінки були пергаментні; латинські слова мали фонетичні позначки, поцяцьковані нотами червоного кольору, різні псалми і молитви на кожен день календаря, чорнило вицвіле по краях за довгі роки користування. Я кинув книжку на лаву.
— У мене є кілька запитань, брате. — Я обернувся до старого монаха. — Чи могли б ви нас залишити?
Він кивнув і поспіхом вийшов.
— Щось не так? — запитав ключар. У його голосі відчувалося тремтіння.
— Отже, ви не чули? Про труп, знайдений у рибному ставку?
Його очі широко розплющилися.
— Я був зайнятий, щойно зайшов за братом Стівеном у бібліотеку. Труп?
— Ми вважаємо, що це дівчина, яка зникла два роки тому. Дівчина, на ім’я Орфан Стоунґарден.
Його рот широко розкрився. Він припіднявся, потім знову сів.
— Їй зламали шию. Схоже на те, що її вбили і кинули у ставок. Там також знайшли меч; ми думаємо, той, яким убили комісара Синґлтона. І ось це. — Я кивнув Марку, який передав мені габіт, і помахав значком під носом у ключара. — Ваш габіт, брате Ґабріелю.
Він сидів із витріщеними очима.
— Значок ваш?
— Так-так. Це… мабуть, той габіт, який вкрали.
— Вкрали?
— Два тижні тому я передав габіт у пральню, та його не повернули. Я запитував про нього, але його так і не знайшли. Слуги час від часу крадуть наш одяг; зимові габіти з міцної вовни. Прошу, сер, ви не подумайте…
Я нахилився над ним.
— Ґабріелю з Ашфорда, я стверджую, що саме ви вбили комісара Синґлтона. Він знав про ваше минуле і виявив якийсь недавній злочин, за який вас могли засудити і стратити. Отже, ви його вбили.
— Ні. — Він похитав головою. — Ні!
— Ви кинули меч і свій закривавлений габіт у ставок, який вважали надійним сховком, оскільки використовували його раніше, щоб приховати тіло тієї дівчини. Навіщо вбивати Синґлтона таким драматичним способом, брате Ґабріелю? І навіщо було вбивати дівчину? Це через ревнощі, адже брат Александр подружився з нею? Ваш друг-содоміт? І також новіцій Велплей, ваш інший друг. Він знав, що з нею сталося, чи не так? Але він вас не зрадив. Не зрадив до самого кінця, аж доки не почав марити в гарячці, тому ви його отруїли. Відтоді ви страждаєте від болю, наче вас мучить сумління. Усе сходиться, брате.
Він підвівся і повернувся до мене обличчям, схопившись за спинку стільця, і зробив кілька довгих вдихів. Маркова рука потяглася до меча.
— Ви — уповноважений короля, — сказав він тремтячим голосом, — але просторікуєте, як дешевий адвокат. Я нікого не вбивав. — Він закричав. — Нікого! Я грішник, та за ці два роки не порушив ні одного закону короля! Ви можете розпитати будь-кого тут, а також у місті, якщо забажаєте, і нічого не знайдете! Нічого! — його голос прокотився луною по церкві.
— Заспокойтеся, брате, — сказав я розміреним тоном. — І відповідайте мені ввічливо.
— Брат Александр не був мені ні другом, ні ворогом; він був дурним ледачим старим. Що ж до бідолашного Саймона, — він зітхнув так, майже стогоном, — так, він подружився з дівчиною в перші дні, коли був новіцієм, і думаю, що вони обоє почувалися тут загубленими, чогось боялися. Я попереджав його, щоб не спілкувався зі слугами; що це не піде йому на користь. Він казав, що дівчина розповідала йому про домагання…
— Від кого?
— Він не хотів говорити, поклявся їй мовчати. Це міг бути один із пів дюжини монахів. Я сказав, що йому не слід вплутуватися у такі справи; мусить переконати дівчину розповісти братові Ґаю. Його саме призначили в лазарет після смерті Александра. Від сорому, — гірко додав він.
А потім вона зникла. — Спазм скривив його обличчя. — Як і всі інші, я думав, що вона втекла. — Він похмуро глянув на мене, а тоді провадив іншим тоном, холодним і спокійним. — Ну, комісаре, я бачу, що ви створили теорію, яка дає вам висновок. Тож, можливо, зараз комусь заплатять за неправдиві свідчення і мене заженуть на шибеницю. Тепер таке робиться. Я знаю, що сталося із сером Томасом Мором.