Я подивився на них з відразою; отже, брата Едвіга тягнуло до старої дискредитованої схоластики італійського святого. Існування Бога можна було б довести логікою, тоді як лише віра дасть відповідь; але не складно було уявити, чому сухі силогізми Аквінського знайшли відгуку цього нудного розуму.
Я поклав книжки на місце й відімкнув іншу шухляду. Всередині було багато бухгалтерських книг, поскладаних на купку. Я похмуро всміхнувся; усі мали сині обкладинки. «Дякую, Еліс», — видихнув я. Три-чотири були схожі на ту, яку він мені дав, наповнені чорновими нотатками і розрахунками за кілька минулих років. Одна мала пляму від вина на палітурці, але, на моє розчарування, у ній було тільки ще більше записів. Я витягнув останню, теж поплямлену. Напевно, одного разу він пив вино і перевернув флягу. Це мало його роздратувати — отак позначити свої чисті книги.
Ця книга містила записи про продаж землі за останні п’ять років. Моє серце закалатало, а тіло охопило раптове хвилювання. Я поклав книгу на стіл і підніс свічку тремтливою рукою, покашлюючи від горіння ґноту. Деталі про продані ділянки, покупців, ціни і дати скріплення документів. Я глянув на найновіші. Згідно з книгою, минулого року відбулися чотири великі продажі, не зареєстровані в монастирських бухгалтерських книгах. Прибуток становив майже тисячу фунтів — величезна сума. Один із продажів, найбільший, був родичу Джерома. Я полегшено зітхнув. Мабуть, це та книга, яку бачив Синґлтон.
Я трохи подумав, потім узяв зі столу папір і перо й швидко скопіював записи. Копінґер може підтвердити, чи ці продажі справді відбулися. З мене вже досить оповідок, здогадок і припущень; цього разу я надам братові Едвігу докази, від яких він не зможе викрутитися.
Я поклав книги на місце і поволі заходив по кімнаті розмірковуючи. Чи шахраювали скарбник і абат, оскільки в нього зберігалася монастирська печатка? Напевно, вони мусять знати, що якщо монастир здадуть і туди увійдуть представники Палати розподілу, про їхні махінації стане відомо. Або чи міг Едвіг отримати доступ до печатки і використати її без відома абата? Доволі легко. А де гроші? Виторг від цих продажів — ще пів скрині золота. Я стояв, задумливо дивлячись на корінці старих бухгалтерських книг, викладених уздовж стін.
Щось привернуло мою увагу. Вогник свічки замерехтів. Я зрозумів, що позаду мене протяг; двері були відчинені. Я повільно обернувся. Брат Едвіг стояв біля дверей і дивився на мене. Він кинув швидкий погляд на свій стіл, який, на мою радість, був замкнений. Потім стиснув долоні й промовив.
— Я н-не знав, що тут хтось є, комісаре. Ви мене налякали.
— Дивно, що ви не покликали мене.
— Я був надто вражений.
— Мені дозволено заходити в будь-які приміщення. Тож вирішив переглянути деякі з цих бухгалтерських книг, які ви тримаєте вздовж стін. Я щойно почав. — Чи бачив він мене за своїм столом? Ні, інакше я відчув би протяг раніше.
— Боюсь, це лише старі облікові записи.
— Це я розумію.
— Дуже радий вас бачити, сер, — сказав він, невесело всміхнувшись. — Я хотів попросити в-вибачення за свій порив сьогодні вранці. Я був засмучений, що церемонія перервалася. Прошу вас, не звертайте уваги на с-слова, сказані в бездумному запалі.
Я поклав книгу на місце, схиливши голову.
— Знаю, що багато хто думає так само, як і ви, навіть якщо цього й не говорять. Але ви помиляєтесь. Ті гроші, що підуть до казни, король використає на користь держави.
— Справді, сер?
— Ви так не думаєте?
— Тепер, коли всі люди одержимі жадобою? Хіба не сказано, що пожадливість ще ніколи не була такою агресивною і спокусливою? Друзі короля будуть тиснути на нього, вимагаючи щедрі подарунки. І хто може притягнути к-короля до відповідальності?
— Бог. Він віддав добробут свого народу в руки короля.
— Але королі мають інші п-пріоритети, — сказав брат Едвіг. — Не зрозумійте мене неправильно, я не критикую короля Генріха.
— Бо це було б немудро.
— Я маю на увазі к-королів загалом. Знаю, як вони викидають гроші на вітер. Я бачив на власні очі, як їх витрачають, наприклад, на армії.
У його очах горів жвавий вогник, якого я ніколи раніше не бачив, бажання розмовляти додало вигляду більшої людяності.
— Бачили на власні очі? — заохотив я його. — Як це можливо, брате?
— Мій батько був армійським казначеєм, сер. Я провів дитинство в таборах, навчаючись його ремесла. Я був з армією короля Генріха у війні проти Франції двадцять років тому.