— Так, сер, — тихо сказав він і вийшов із кімнати.
Я прочитав ще звичайну кореспонденцію, яку приніс служка абата, а потім пішов шукати Еліс. Від думки про зустріч із нею нервувався і хвилювався, як хлопчик. Брат Ґай сказав мені, що вона розвішує трави в сушарні й незабаром звільниться, тож я пішов у двір подивитися, яка погода. Хмари були високо, і я сподівався, що вже не сніжитиме. Я тремтів від думки про нескінченний холод.
Мою увагу привернули підвищені голоси. Біля вартівні я побачив дві постаті, що борються: одну в чорному, а іншу в білому. І поспішив туди. Пріор Мортимус міцно схопив Джерома і намагався вирвати з його руки якийсь папір. Незважаючи на свою недугу, картузіанець вів запеклу боротьбу. Баґґе стояв неподалік і тримав за комір маленького хлопчика, що викручувався в його руках.
— Віддай це мені, негіднику! — гарчав пріор.
Джером спробував запхнути папір до рота, але пріор зачепив ногою його здорову ногу, і той перекинувся, гепнувшись спиною на сніг. Пріор Мортимус опустився на коліна, вирвав папір із руки і зупинився, важко дихаючи.
— Що це за галас? — строго запитав я.
Перш ніж пріор устиг відповісти, Джером підвівся на лікоть і плюнув на нього, заслинивши габіт. Скрикнувши від огиди, він раптово вдарив картузіанця ногою по ребрах. Старий завив з болю і впав на сколочений сніг. Пріор Мортимус підняв лист.
— Бачите, комісаре, я спіймав його, коли він намагався вивезти це контрабандою!
Я взяв лист і прочитав надпис.
— Він адресований серу Томасу Сеймуру!
— Хіба це не є один із членів королівської ради?
— Так, і також брат покійної королеви.
Кинувши погляд на Джерома, який лежав, вирячившись на нас, мов дикий звір, я розгорнув лист. З перших рядків холод пробіг у мене по спині. Джером звертався до Сеймура як до двоюрідного брата, згадував про своє ув’язнення в розпусному монастирі, де було вбито королівського комісара, і говорив про те, що той мусить знати історію злодіянь лорда Кромвеля. Потім він переповів про свою зустріч у в’язниці з Марком Смітоном і про катування музиканта Кромвелем.
«Тепер мене тут ув’язнив ще один із комісарів Кромвеля, похмурий горбань. Я розповідаю вам цю історію з надією, що ви зможете використати її проти Кромвеля, цього знаряддя Антихриста. Люди його ненавидять і зненавидять ще більше, коли про це дізнаються.»
Я зім’яв папір у руці.
— Як він вибрався?
— Він зник після заутрені, і я пішов його шукати. Тим часом до нашого доброго Баґґе завітав хлопчик із притулку для бідних, сказавши, що прийшов узяти лист від одного з монахів. Баґґе не повірив і не впустив його.
Воротар задоволено кивнув, врізаючись кісточками пальців у комір хлопчика. Той перестав пручатися і з жахом дивився на Джерома, що лежав на снігу.
— Хто тебе сюди прислав? — запитав я його.
— Слуга приніс записку, сер, — відповів він, — з проханням віднести листа для лондонської пошти.
— Я знайшов у нього це, — сказав Баґґе.
Він розкрив вільну долоню, на якій лежав золотий перстень.
— Ваш? — запитав я Джерома.
Він відвернув голову.
— Який слуга, хлопче? Відповідай, ти у великій біді.
— Містер Ґріндстафф, сер, із кухні. Перстень був платнею мені й за поштову карету.
— Ґріндстафф! — фиркнув пріор. — Він приносить їжу для Джерома, він завжди був проти змін. Сьогодні ввечері я вижену його, якщо ви не застосуєте суворіших заходів, комісаре?
Я похитав головою.
— Подбайте, щоб Джерома весь час тримали замкненим у його келії. Ви не мали випускати його на богослужіння — бачите, що з цього вийшло!
Я обернувся до Баґґе.
— Відпустіть хлопця.
Баґґе підтягнув шибеника до воріт і, давши потиличника, виштовхнув на дорогу.
— Підводься, ти, — гаркнув до Джерома пріор Мортимус.
Джером спробував підвестися, але впав на спину.
— Не можу, ти, нехристе.
— Допоможіть йому, — наказав я Баґґе. — Замкніть його в келії.
Воротар підняв Джерома на ноги і грубо повів геть.
— Кромвель має багато ворогів! — крикнув мені через плече Джером. — Його заслужений кінець близько!
Я повернувся до пріора.
— У вас є кабінет, де ми можемо поговорити?
Він провів мене через внутрішній двір до кімнати з теплим каміном. Глечик із вином стояв на столі, закиданому паперами, і він налив нам кожному по кухлю.
— Чи це вперше, коли Джером зник після служби?