— Так. За ним завжди наглядають.
— Чи є така ймовірність, що до сьогодні він надіслав ще одного листа?
— Відколи він ув’язнений і до того дня, як ви приїхали, — ні. Але раніше — так.
Я кивнув, кусаючи ніготь.
— Від сьогодні його треба пильно охороняти. Цей лист — серйозна справа. Слід негайно повідомити про це лорду Кромвелю.
Він кинув на мене оцінний погляд.
— Може, ви сказали б лорду Кромвелю, що монах, вірний королю, перехопив листа?
— Подивимось. — Я холодно глянув на нього. — Я хотів обговорити з вами ще одне питання. Орфан Стоунґарден.
Він повільно кивнув.
— Так, я чув, що виникають питання.
— І що? Ваше ім’я також згадувалося.
Він знизав плечима.
— Навіть старі целібати бувають хтивими. Вона була гарненькою дівчиною. Я хотів змусити її погратися зі мною, цього не буду заперечувати.
— Ви, кому доручено бути відповідальним за дисципліну в цьому монастирі і хто сказав мені вчора, що дисципліна — це все, що стримує світ від хаосу?
Він зніяковіло ворухнувся у своєму кріслі.
— Забави з гарячою дівчиною — це зовсім інша річ, ніж неприродні пристрасті, які псують стосунки монахів між собою, — різко заперечив він. — Я не ідеальний, ніхто не є, крім святих, і то не всі з них.
— Можна сказати, пріоре Мортимусе, ці слова роблять вас лицеміром.
— Ох, комісаре, хіба не всі люди є лицемірами? Я не бажав дівчині зла. Вона досить швидко відмовила мені, і той старий педераст Александр доніс на мене абату. Пізніше мені було її шкода, — додав він уже тихішим голосом, — тинялася тут, мов привид. Але я більше ніколи з нею не говорив.
— А ви не знаєте, чи хтось брав її силоміць? Добродійка Стамп вважає, що хтось це зробив.
— Ні. — Його лице спохмурніло. — Я цього не дозволив би. — Він зробив довгий вдих. — Це було жахливо — бачити її вчора. Я відразу її впізнав.
— І також добродійка Стамп. — Я схрестив руки на грудях. — Брате пріоре, ваші прекрасні почуття мене вражають. Мені важко повірити, що ви — той самий чоловік, який на моїх очах пів години тому вдарив ногою каліку.
— Людині на цьому світі важко, монаху — найважче. У нього є зобов’язання, встановлені Богом, і люті спокуси, яким потрібно протистояти. Жінки — різні, вони заслуговують на мирне життя, якщо поводяться добре. Орфан була хорошою дівчиною, не такою, як та безсоромниця, яка зараз працює на Ґая.
— Я чув, що ви і до неї підходили.
Якусь хвилю він мовчав.
— Знаєте, я не був із нею нахабним. З Орфан. Коли вона відштовхнула мене, я не тиснув на неї.
— Але інші тиснули. Брат Люк. — Я зробив паузу. — Брат Едвіг.
— Ага. Брат Александр про них також доклав — хоча мав би розкрити свої, набагато більші гріхи, — додав він злобливо. — Абат поговорив із братом Люком і наказав братові Едвігу дати їй спокій. І мені також. Він не часто дає мені накази, однак тоді він це зробив.
— Мені тут розказують, знаєте, що ви з братом Едвігом керуєте цим монастирем.
— Хтось же мусить, абата Фабіана завжди більше цікавило полювання з місцевими дворянами. Ми виконуємо марудні завдання, які тримають монастир на плаву.
Я задумався, чи варто згадувати про фінансові справи монастиря або про продаж землі загалом, щоб подивитися, як він зреагує. Але ні, мені не слід попереджати нікого з них, доки не отримаю доказів.
— Знаєте, я ніколи не вірив, що вона вкрала ці чаші й утекла, — тихо сказав він.
— Ви сказали добродійці Стамп, що вона це зробила.
— Так здавалося, і такої версії наказав нам дотримуватися абат Фабіан — це вбивство його приголомшило. Сподіваюся, ви знайдете, хто так повівся з нею, — похмуро додав він. — Коли знайдете, я сам буду не проти побути з ним п’ять хвилин наодинці.
Я глянув на його обличчя, сповнене праведного гніву.
— Думаю, ви дістанете задоволення, — холодно сказав я. — А зараз вибачте, я спізнююся на зустріч.
Еліс чекала на кухні лазарету в товстих калошах і старому вовняному пальті.
— Вам потрібно щось тепліше, — зауважив я. — Там буде холодно.
— Цього буде достатньо, — сказала вона, закутуючись у пальто. — Це пальто моєї мами, і воно гріло її тридцять зим.
Ми вирушили до воріт у задній стіні тією стежкою, якою пішли з Марком напередодні. Я був збентежений, усвідомивши, що вона на добрий дюйм вища за мене. Через мою зігнуту спину більшість чоловіків є вищими, але зазвичай я можу дивитися жінкам в очі. Я розмірковував над тим, що приваблювало в Еліс Марка і мене, адже вона, за загальноприйнятими нормами, не була красунею, скромницею чи блідолицьою. Проте манірні блондинки мене ніколи не приваблювали; я завжди прагнув спалаху, що виникав під час зустрічі одного сильного духу з іншим. Моє серце знову защеміло від цього усвідомлення.