— Як довго ти був замкнений?
— Недовго. З Божої милості лише кілька хвилин. Ви ходили на болото?
— Так. Там були контрабандисти — ми знайшли слід від вогнища. Я розмовляв з Еліс, поговоримо про це згодом. — Я запалив дві свічки від вогню і одну подав йому. — Ну, перевіримо цей прохід ще раз?
Він глибоко вдихнув.
— Так, сер.
Я замкнув двері нашої кімнати від непроханих гостей, і ми протиснулися за шафою і відчинили двері. За ними розташовувався темний вузький коридор.
— Брат Ґай казав, що від лазарету до кухні йшов з’єднувальний перехід, — пригадав я. — Його закрили під час Великої Чуми.
— Цей використовували зовсім нещодавно.
— Так.
Усередині я розгледів цятку світла в тому місці, де було прорізане вічко в дерев’яній панелі.
— Звідси добре видно кімнату. Здається, вирізано нещодавно.
— Брат Ґай вибирав для нас кімнату.
— Так. Де будь-хто може шпигувати за нами, підслуховувати.
Я повернувся до дверей. Вони мали таку засувку, що відмикалися лише ззовні.
— Цього разу будьмо обережними.
Я причинив їх, вклавши носовичок у щілину, щоб вони не затріснулися.
Ми пробиралися коридором мовчки. Він був вузький, тягнувся вздовж стіни лазарету. Один бік коридору утворений дерев’яною обшивкою лазаретних кімнат, а інший — кам’яною кладкою монастирських будівель. Залишки іржавих тримачів для смолоскипів стирчали на вологих стінах. Схоже, ними давно не користувалися — смерділо сирістю, а по кутках росли дивні опуклі гриби. Невдовзі прохід повернув праворуч, де в кінці розташовувалася кімната. Ми ввійшли досередини й освітили кімнату.
Ми опинилися в тюремній камері, квадратній і без вікон. До стіни були прикріплені старі ніжки, а купа запліснявілої тканини і дерева в одному кутку вказувала на залишки ліжка. Я оглянув стіни зі свічкою. На каміннях були видряпані слова. Я прочитав один глибоко видряпаний рядок літер: «Frater Petrus tristissimus. Anno 1339».
— Брат Пітер засмучений. Цікаво, що він зробив.
— Тут є вихід, — сказав Марк, підходячи до важких дерев’яних дверей.
Я нахилився до замкової щілини. З того боку не було світла. Я притулив вухо до дверей, але нічого не почув.
Тоді повільно повернув ручку. Двері тихо відчинилися досередини, і я звернув увагу, що петлі були змащені. Ми зупинилися перед іншою шафою, яку відсунули від стіни настільки, щоб людина могла протиснутися. Ми вийшли й опинилися в коридорі з кам’яним мощенням. Трохи віддалік були двері, напіввідчинені. Я почув приглушений шум голосів, клацання тарілок.
— Це кухонний коридор, — видихнув я. — Вертаймося, швидше, доки нас не побачили.
Я знову протиснувся слідом за Марком і нахилився, щоб зачинити двері, покашлюючи від вологого повітря. Раптом хтось затиснув мені рота, і я завмер, коли інша рука натиснула на мій горб. Свічки погасли. Тоді Марк прошепотів мені на вухо.
— Тихо, сер. Хтось іде!
Я кивнув, і він опустив руки. Я нічого не чув; у нього справді були вуха кажана. За мить з-за рогу з’явилося світло свічки, а за нею — постать: одягнена в габіт із каптуром, виснажене темне обличчя вперлося поглядом у темницю. Свічка брата Ґая вихопила наші постаті в кутку, і він здригнувся.
— Ісусе, спаси нас, що ви тут робите?
Я ступив крок уперед.
— Ми можемо поставити вам те саме запитання, брате. Як ви сюди потрапили? Ми замкнули двері.
— А я їх відімкнув. Мені повідомили, що ставок спустили, і я прийшов вас покликати, але відповіді не було. І подумав, що ви обоє мертві, тож увійшов зі своїм ключем і побачив відчинені двері.
— Помічник Поер кілька разів чув когось за стіною, і сьогодні вранці він знайшов ці двері. Ви за нами шпигували, брате Ґаю. Ви дали нам кімнату з таємним проходом. Навіщо? І чому ви не сказали мені, що від лазарету до кухонь є відкритий шлях?
Мій голос був різкий. У цьому монастирі я почав сприймати брата Ґая майже як свого друга. Тож проклинав себе за те, що дозволив собі зблизитися з людиною, яка, з усіма подіями, все ще була підозрюваною.
Його обличчя спохмурніло. Світло від свічки дивно мерехтіло над його довгим носом і вузькими темними рисами обличчя.
— Я забув, що ці двері були у вашій кімнаті. Сер, цим проходом не користувалися майже двісті років.
— Ним користувалися сьогодні вранці! І ви дали нам єдину кімнату, де в стіні можна було прорізати вічко!