Я зауважив, що через занепокоєння відпустив кобилу блукати, і та прямувала до річки. Мені ще не хотілося йти додому, і я дозволив кобилі взяти ініціативу на себе. Я вдихнув повітря. Чи це була моя уява, чи справді нарешті теплішало?
Я проминув табір на засніженому пустищі, де група безробітних чоловіків зробила собі стоянку. Ймовірно, вони прибули сюди з надією знайти випадкову роботу на доках; вони збудували накриття з плавника і мішковини і тепер сиділи, згорблені, навколо багаття, зиркнувши на мене неприязно, коли я проїжджав повз них. Худий жовтий дворняга вибіг із табору й загавкав на кобилу. Вона хитнула головою і заіржала, і один із чоловіків відкликав собаку. Я швидко поїхав геть, погладжуючи кобилу, доки вона не заспокоїлась.
Ми опустилися до берега річки, де причалювали човни, і робітники метушилися, розвантажуючи їх. Один чи два мали такі темні обличчя, як і брат Ґай. Я зупинив кобилу. Прямо попереду біля набережної стояла велика океанічна карака, її квадратний ніс прикрашений непристойно усміхненою голою русалкою. Чоловіки витягували з трюму ящики і коробки. Я задумався, з якого далекого краю круглої земної кулі вони прибули. Дивлячись на високі щогли і сітку такелажу, з подивом зауважив туман, що клубочився довкола «воронячого гнізда». Тепер я бачив, що завитки туману пливуть угору, по річці, і відчув виразно тепліше повітря.
Кобила знову виявила ознаки занепокоєння, я розвернувся і вулицею зі складськими приміщеннями повільно попрямував назад до Сіті. Тоді зупинився. З одного з дерев’яних будинків долинав неймовірний шум; вереск і крики, і безліч голосів незнайомими мовами. Було дивно чути ці неземні звуки в туманному повітрі. Охоплений цікавістю, я прив’язав кобилу до стовпа і пішов до складського приміщення, з якого доносився різкий запах.
З відчинених дверей постала жахлива картина. На складі було повно птахів у трьох великих залізних клітках, кожна заввишки як людина. Це були такі птахи, як у старої жінки, про яких мені нагадав Пеппер. Сотні птахів, різного розміру та незліченних кольорів: червоні й зелені, золотисті, голубі та жовті. Птахи були в жалюгідному стані: у всіх підрізані крила, у деяких — аж до кісток, до того ж неакуратно, тому незагоєні рани вкрилися виразками; багато птахів були явно хворі — половина пір’я вилізла, тіло вкрите струпами, очі загноєні. На кожного птаха, який чіплявся кігтями за стінки клітки, припадав ще один, який лежав мертвий на підлозі серед величезних куп порохнявого посліду. Найгіршим був їхній вереск; деякі бідолашні просто видавали різкі жалібні крики, ніби благаючи припинити їхні страждання, а другі знову і знову вигукували різними мовами. Я розчув слова латинською, англійською, іншими мовами, яких не розумів. Двоє з них, догори ногами чіпляючись за ґрати, верещали один на одного: один птах раз у раз кричав «Попутного вітру», а інший відповідав «Maria, mater dolorosa» з акцентом девонця.
Я стояв, приголомшений жахливим видовищем, аж доки мене не смикнула за плече груба рука. Тоді обернувся і побачив моряка, одягненого в засмальцьовану куртку, який підозріло дивився на мене.
— Що вас сюди привело? — різко запитав він. — Якщо ви прийшли торгувати, вам треба йти до кімнат містера Фолда.
— Ні… ні, я проходив поблизу, почув шум, і мені стало цікаво, що це таке.
Він широко всміхнувся.
— Вавилонська вежа, еге ж, сер? Одержимі духами голоси, які говорять різними мовами? Ні, просто цих птахів усі дворяни тепер хочуть як забавки.
— Вони в жалюгідному стані.
— Там, звідки вони прибули, таких птахів є безліч. Якась частина завжди гине в дорозі. Ще більше загине від холоду, це слабкі створіння. Зате гарні, хіба ні?
— Звідки ви їх привезли?
— Острів Мадейра. Там є португальський купець, він зрозумів, що в Європі на них є попит. Мусите побачити дещо з того, що він купує та продає, сер; він доставляє судна африканців як рабів для бразильських колоністів. — Він засміявся, зблиснувши золотими зубами.
У мене з’явилося відчайдушне бажання втекти від холодного, смердючого повітря складського приміщення. Я попросив вибачення і поїхав геть. Різкі крики птахів, їхня дивовижна подібність до людської мови наздоганяли мене розбитою вулицею.