Коли ввечері наступного дня ми підійшли до берега, оповитого легким туманом, моє серце закалатало: ми майже прибули. Під час подорожі я провів багато часу роздумуючи; те, що робитиму далі, залежало від того, чи прибув гонець із Лондона. І настав час ще раз поговорити з Джеромом. Тепер думка, яку я намагався придушити останні кілька днів, знову випливла у свідомості: чи з Марком та Еліс усе гаразд?
Стояв туман, тож було погано видно, як ми прямуємо каналом через болото до пристані Скарнсі. Човняр невпевнено запитав, чи можу я взяти жердину і відштовхувати човен від берега, якщо ми підійдемо надто близько, і я погодився. Раз чи двічі він мало не застряг у густому клейкому мулі, крізь який бігли маленькі струмочки талого снігу. Я зрадів, коли ми нарешті дісталися до пристані. Човняр допоміг мені вийти на берег, подякувавши за допомогу, і, можливо, врешті подумав щось добре принаймні про одного єретика-реформатора.
Я відразу попрямував до будинку Копінґера. Він якраз сідав вечеряти з дружиною і дітьми і запросив мене до столу, однак я сказав, що мушу повернутися. Він провів мене до свого затишного кабінету.
— Чи відбулися ще якісь події в монастирі? — запитав я, щойно двері зачинилися.
— Ні, сер.
— З усіма все гаразд?
— Наскільки мені відомо. Але я маю новини про продажі землі.
Він потягнувся до столу і витягнув акт передачі на пергаменті. Я уважно роздивився вишукану каліграфію, чіткий відбиток монастирської печатки з червоного воску внизу сторінки. Згідно з документом сер Едвард Вентворт отримував велику ділянку орної землі на іншій стороні Дайнса за сто фунтів.
— Це дуже дешево, — сказав Копінґер. — Ділянка чимала.
— Про це немає записів у бухгалтерських книгах, які я бачив.
— Отже, маєте шахраїв, сер. — Він щасливо всміхнувся. — Зрештою я сам пішов до сера Едварда і взяв із собою констебля. Це його налякало, нагадавши, що я маю право арештовувати, попри всю його пихатість. За пів години він віддав документ, почав скиглити, що добросовісно все купив.
— З ким він домовлявся в монастирі?
— На мою думку, його управитель мав справу зі скарбником. Ви знаєте, що Едвіг контролює там усе, що стосується грошей.
— Однак абат мав би скріпити документ печаткою. Або хтось інший.
— Так. І, сер, частиною домовленості було те, що продаж певний час залишався в таємниці, орендарі, як завжди, перераховували орендну плату управителю монастиря, а той передавав їх серу Едварду.
— Таємна передача майна не є сама собою незаконною. Але її приховування від королівських аудиторів таким є. — Я згорнув пергамент і поклав його в сумку. — Добра робота. Дякую вам. Шукайте інформацію надалі та поки що нічого нікому не розповідайте.
— Я наказав Вентворту тримати мій візит у таємниці, інакше матиме проблеми з лордом Кромвелем. Він нічого не розкаже.
— Добре. Я діятиму найближчим часом, спочатку дочекаюся інформації з Лондона.
Він кашлянув.
— Поки ви тут, сер, добродійка Стамп розпитувала про вас. Я сказав їй, що ви маєте повернутися сьогодні ввечері, і після обіду вона всілася на моїй кухні. Вона не зрушить з місця, доки вас не побачить.
— Дуже добре, я можу приділити їй кілька хвилин. До речі, яка підмога є у вашому розпорядженні?
— Мій констебль, його помічник і три мої інформатори. Але в місті є хороші реформатори, яких я міг би скликати в разі потреби. — Він пильно глянув на мене. — Ви чекаєте біди?
— Сподіваюсь, що ні. Однак я очікую, що невдовзі будуть арешти. Можливо, ви могли б подбати, щоб ваші люди були на місці. І міська в’язниця готова прийняти в’язнів.
Він кивнув, усміхаючись.
— Буду радий побачити там кількох монахів. І, сер, — він кинув на мене багатозначний погляд, — коли ця справа закінчиться, ви відрекомендуєте мене лорду Кромвелю за мою допомогу? Я маю сина, який майже достатньо виріс, щоб поїхати до Лондона.
Я криво всміхнувся.
— Боюся, моя рекомендація зараз матиме невелику вагу.
— О.
Він здавався спантеличеним.
— А тепер, чи можна побачити добродійку Стамп?
— Ви не проти зустрітися з нею на кухні? Я не хочу її брудних черевиків на цьому килимі.
Він повів мене на кухню, де сиділа наглядачка з кухлем елю. Копінґер вигнав двох допитливих кухарок і залишив мене з нею. Стара жінка відразу заговорила по суті.
— Вибачте, що забираю ваш час, сер, але хочу попросити про послугу. Два дні тому ми поховали Орфан на церковному подвір'ї.
— Я радий, що її бідолашне тіло нарешті знайшло упокій.