Я здригнувся.
— З монастиря? Ви знаєте, хто відправляє чи який вантаж?
— Мені байдуже. Ми почекаємо на човни до завтра, а потім попливемо до Франції.
— Марку, ти знаєш, що це?
— Ні.
Він прикусив губу.
— Мені шкода, сер, для мене зараз важливі лише Еліс і наш порятунок.
— У Франції не люблять англійських реформаторів.
Він із жалем глянув на мене.
— Я не реформатор. Ніколи ним не був. І найменше — коли дізнався про те, як працює Кромвель.
— Ти зрадник, — сказав я йому. — Невірний своєму королю і невірний мені, який ставився до тебе, як до сина.
Він жалісливо подивився на мене.
— Я вам не син, сер. Ніколи не погоджувався з вашою релігією. Ви б це зрозуміли, якби коли-небудь по-справжньому прислухалися до того, що я казав, замість того, щоб ставитися до мене як до резонатора власних думок.
Я застогнав.
— Я не заслужив такого ставлення з твого боку. Ні від вас, Еліс.
— Хто знає, хто на що заслуговує? — з раптовим шалом сказав Марк. — У цьому світі немає ні справедливості, ні порядку, і ви це побачили б, якби не були таким сліпим. Після того, що розповіла мені Еліс, я знаю це напевно. Я втікаю разом з Еліс, вирішив це чотири дні тому.
І все-таки, доки він говорив, я бачив, як його обличчя тремтить, бачив сором і те, що його прихильність до мене ще не зовсім зникла.
— Отож ти став папістом? Я не такий сліпий, як ти гадаєш, Марку, я іноді задумувався, у що ти справді віриш. І що ти думаєш про осквернення церкви цією жінкою? Це були ви, Еліс, чи не так? Ви поклали того вбитого півня на вівтар після того, як убили Синґлтона, щоб заплутати слід?
— Так, — сказала вона, — це я зробила. Але якщо ви думаєте, що Марк або я — папісти, ви помиляєтеся. Усі однакові — і реформатори, і папісти. Ви придумуєте вірування і змушуєте людей їх дотримуватися під страхом смерті, а тим часом самі боретеся за владу, землі та гроші — саме цього кожен із вас насправді хоче.
— Це не те, чого хочу я.
— Можливо, ні. У вас добре серце, і мені не подобалося вам брехати. Та коли розмова заходить про те, що зараз відбувається в Англії, ви сліпий, як новонароджене кошеня. — У її голосі жаль змішався з гнівом. — Вам слід глянути на речі очима звичайних людей, але такі, як ви, цього ніколи не зроблять. Чи ви думаєте, що мене цікавить будь-яка церква після всього побаченого? Мені було прикріше від того, що довелося вбити того півня, ніж від того, що я зробила біля вівтаря.
— І що тепер? — запитав я. — Це моя смерть?
Марк ковтнув.
— Я цього не зробив би. Хіба якщо ви мене змусите. — Він обернувся до Еліс. — Ми можемо його зв’язати, заткнути рот кляпом, покласти у твою шафу. Його шукатимуть, а сюди не додумаються прийти. Коли брат Ґай виявить, що ти зникла?
— Я сказала йому, що йду спати рано. Він не помітить, що мене немає, аж доки не з’явлюся в амбулаторії о сьомій. До того часу ми вийдемо в море.
Я намагався зібрати думки докупи.
— Марку, прошу, вислухай мене. Ви забуваєте про брата Ґабріеля, Саймона Велплея, Орфан Стоунґарден.
— Але до їхньої смерті я не причетна! — гаряче сказала Еліс.
— Я знаю. Я роздумував над тим, чи може бути двоє вбивць, які працюють у спілці, однак ніколи не думав про двох окремих. Марку, подумай про те, що ти бачив. Орфан Стоунґарден витягли з рибного ставка, Ґабріеля розчавили, як комаху, Саймона звели з розуму отрутою. Ти допомагав мені, ти був зі мною. Чи ти дозволиш убивці втекти?
— Ми хотіли залишити вам записку, сказати, що Еліс убила Синґлтона.
— Прошу, послухай мене. Брат Едвіг. Чи його взяли?
Марк похитав головою.
— Ні. Я попрямував за вами до дверей трапезної і почув, як Баґґе сказав, що прибув посланець. Потім пішов за вами до вартівні й побачив, як ви повернулися до лазарету. Але до мене підійшов пріор Мортимус і сказав, що брата Едвіга немає ні в рахівничій конторі, ні в келії. Здається, він утік. Ось чому мене так довго не було, Еліс.
— Не можна дозволити, щоб він утік, — наполегливо сказав я. — Він продав багато земель, думаю, без відома абата, у нього десь заховані тисячі фунтів. Той човен — для його втечі. Звичайно, він вигравав час, доки човен не прийшов. Ось чому він убив новіція Велплея, адже боявся, що той розповість мені про Орфан Стоунґарден, і я накажу його заарештувати.
Марк опустив кинджал зі здивованим виразом обличчя. Тепер я привернув його увагу.
— Це брат Едвіг убив її?