І тоді кутиком ока я вловив, як у повітрі майнув крихітний спалах яскравого золота. Щось із дзенькотом ударилося об кахельну підлогу за кілька футів від мене. Закрутилося і зупинилося. Я витріщився на золоту монету — нобль, голова короля Генріха дивилася на мене з підлоги.
Я підвів очі вгору. Я стояв під дзвіницею, нагорі виднілося плетиво з мотузок зі шківами, що було предметом насмішок з Едвіга під час вечері. Але щось змінилося. Не стало підвісного кошика. Його підняли на дзвіницю.
— Він там, нагорі! — видихнув я.
Отже, саме там він сховав золото, у тому кошику. Мені слід було уважніше придивитися до того, що лежить під накриттям, ще тоді, коли ходив на дзвіницю з Мортимусом. Це була хитра схованка. Ось чому він призупинив ремонтні роботи.
Мені було страшно, коли я піднімався звивистими сходами на дзвіницю з пріором, але цього разу відчув лише шалену, рішучу лють, намагаючись піднятися вгору, не звертаючи уваги на пронизливий біль у всіх кінцівках. Зрештою, емоції мене не покинули, вони просто причаїлися. Тепер гнів, якого ніколи раніше не відчував, підштовхував мене далі. Я дійшов до вежі, де звисали мотузки для дзвонів. Кошик лежав порожній, перевернутий на бік, ще кілька золотих монет — на підлозі. У кімнаті нікого не було. Я подивився на сходи, що вели до самих дзвонів. Там було розсипано більше золотих монет. І зрозумів, що той, хто тут був, мав би почути, як я піднімаюся. Чи він сховався у дзвіниці?
Я обережно піднявся східцями, тримаючи перед собою ціпок. Потім повернув ручку дверей і швидко відступив, відчинивши їх за допомогою ціпка. Добре, що я це зробив, бо звідти вилетіла якась постать і замахнулася незапаленим дерев’яним смолоскипом у простір, де мав би стояти я. Імпровізована палиця, не завдавши шкоди, вдарилася об мій ціпок, і я розгледів червоне й розлючене обличчя скарбника, очі широко розплющені й вирячені.
— Вас викрили, брате Едвігу, — крикнув я. — Я знаю про ваш човен до Франції! Я заарештовую вас іменем короля за крадіжку і вбивство!
Він кинувся досередини, і я почув, як його ноги затупотіли по дошках у супроводі металевого дзвенькоту, який мене спантеличив.
— Усьому кінець, — гукнув я. — Іншого виходу звідти немає.
Я піднявся останніми сходинками і зазирнув усередину, намагаючись розгледіти скарбника, проте з цього ракурсу бачив тільки дощану підлогу і великі дзвони за поруччям. Ще більше монет було розкидано по підлозі.
Я зрозумів, що це глухий кут; він не міг пройти повз мене, але я також потрапив у пастку. Якби я відступив униз гвинтовими сходами, то став би вразливий до нападу згори, а чоловік, якого раніше вважав скупим клерком, явно був здатний на все. Я зайшов до кімнати, розмахуючи попереду ціпком.
Він був на іншому кінці, за дзвонами. Він зробив крок уперед, коли я ввійшов, і я побачив, що в нього на шиї висять дві великі шкіряні торби, зв’язані товстою мотузкою. Коли він рухався, з них долинав металевий дзенькіт. Він важко дихав, розмахуючи палицею, яку міцно тримав у правій руці, що аж побіліли кісточки пальців.
— Який був ваш план, брате? — вигукнув я. — Узяти гроші за продані землі й утекти до Франції, влаштувати нове життя?
Я зробив один крок, намагаючись відволікти його, але він був пильний, як кіт, і загрозливо замахнувся смолоскипом.
— Н-ні! — він стояв і викрикував це слово, як дитина, яку помилково звинуватили. — Ні! Це моя плата за вхід до раю!
— Що?
— Вона відмовляла мені й відмовляла, а потім Диявол наповнив мою душу гнівом, і я вбив її! Чи ви знаєте, як легко когось убити, комісаре? — він дико засміявся. — У дитинстві я бачив занадто багато вбивств, це відкрило двері Дияволу, він завжди наповнює мій розум мріями про к-кров!
Його огрядне обличчя побагровіло, а вени виступали на шиї, коли він кричав на мене. Брат Едвіг утратив контроль над собою. Якби я зміг його здивувати, підійти достатньо близько, щоб задзвонити в дзвони…
— Вам буде важко переконати в цьому присяжних, — крикнув я.
— Чума на ваших присяжних! — його заїкання зникло, а голос піднявся до вереску. — Папа, який є намісником Бога на землі, дозволяє купувати спокуту за гріхи! Я сказав вам, що Бог зважує наші душі на небі, визначає баланс між кредитом і дебетом! А я зроблю йому такий подарунок, що він поставить мене по праву руку! Я забираю майже тисячу фунтів для церкви у Франції, тисячу фунтів із рук вашого короля-єретика. Це велика робота в очах Божих! — Він люто вирячився на мене. — Ви мене не зупините!