Немає причин, сер, чому вас це мало б цікавити, та я хочу, аби ви знали, що мені було прикро обманювати вас — того, хто мене захищав і багато чого навчив. Про це я шкодую, хоч не шкодую, що вбила того чоловіка. Він заслуговував на смерть, якщо так можна сказати про людину. Я не знаю, як у вас складеться життя, але благаю нашого Господа Ісуса Христа берегти і захищати вас, сер.
Еліс Поер
Двадцять п’ятого січня 1538 року
Я згорнув лист і пильно дивився на річку.
— Вони про мене взагалі не згадують.
— Лист вона написала мені. Вони не знали, що я вас знову побачу.
— Отже, вони живі та в безпеці, чума на них. Можливо, тепер мені нарешті перестануть снитися ті жахіття. Чи можу я це повідомити батькові Марка? Він був дуже засмучений. Просто я отримав таємну новину, що він живий?
— Звичайно.
— Вона має рацію, тепер у світі немає нічого безпечного, немає нічого певного. Іноді я думаю про брата Едвіга та його безумство, про те, як він думав, що зможе купити Боже прощення за ці вбивства двома торбами вкраденого золота. Можливо, ми всі трохи безумні. У Біблії сказано, що Бог створив людину за своєю подобою, але я думаю, що ми створюємо і змінюємо її залежно від того, яка подоба відповідає нашим мінливим потребам. Цікаво, чи знає він про це, чи йому не байдуже. Усе розпадається, брате Ґаю, усе є розпадом.
Ми стояли мовчки, дивлячись на морських птахів, які плавали на річці, а позаду луною котився віддалений брязкіт свинцю.
Історична довідка
Розгін англійських монастирів у 1536–1540 роках відбувався під керівництвом Томаса Кромвеля, віцерегента і головного вікарія. Провівши ревізію монастирів, під час якої було зібрано багато деструктивної інформації, 1536 року Кромвель представив парламентський Акт про розпуск менших монастирів. Однак коли його представники почали втілювати Закон у життя, результатом стало «Благодатне паломництво» — масове збройне повстання на Півночі Англії. Генріх VIII і Кромвель придушили повстання, обманом втягнувши керівників у переговори, а самі тим часом створили армію для їхнього знищення.
Наступ на більші монастирі відбувся через рік, і, як описано в цьому романі, тиск був спрямований на незахищені великі монастирі, щоб примусити їх добровільно капітулювати. Шантаж монастиря в Льюїсі, який капітулював у листопаді 1537 року, став вирішальним, і впродовж наступних трьох років усі монастирі один за одним перейшли під владу короля. До 1540 року не залишилося жодного монастиря; люди з Палати розподілу майна познімали свинець із дахів, а будівлі залишили руйнуватися. Монахів відправили на пенсію. Якщо ті чинили опір, як дехто, з ними жорстоко розправлялися. Пересічний абат і монастирський посадовець, поза сумнівами, більше боялися комісарів, справді жорстоких людей, аніж монахи зі Скарнсі боялися Шардлейка. Проте Скарнсі — не пересічний монастир, а Шардлейк — не пересічний комісар.
Загальновизнано, що звинувачення проти королеви Анни Болейн у багаторазовій подружній зраді сфабрикував Кромвель для Генріха VIII, якому вона набридла. Марк Смітон — єдиний із приписаних їй коханців, хто зізнався, ймовірно, під час тортур на дибі. Його батько був теслею; попередню професію зброяра я вигадав.
Трактування істориками англійської Реформації залишається суперечливим. Раніше вони вважали, що Католицька церква занепала аж так, що певна радикальна реформа була вкрай потрібна, якщо не неминуча. Проте нещодавно цю думку оскаржили кілька авторів, зокрема К. Гей[11] та І. Даффі[12], які змальовують картину успішної, популярної Церкви. Я вважаю, що Даффі надмірно романтизує середньовічне католицьке життя; цікаво, що ці вчені майже не згадують про розгін монастирів. Останнє велике дослідження[13] написав Девід Ноулз у 1950-х роках. У цій унікальній праці професор Ноулз, який сам був католицьким монахом, визнає, що легкий спосіб життя, який панував у більшості великих монастирів, дискредитував Церкву. Висловлюючи жаль щодо їхнього насильницького зникнення, професор Ноулз зазначає, що монастирі так віддалилися від своїх основоположних ідеалів, що не заслуговували на те, щоб вижити в тому вигляді, якому є.
Насправді ніхто не знає, що англійський народ загалом думав про Реформацію. У Лондоні та деяких районах на південному сході відбувався сильний протестантський рух; Північ і Захід країни залишалися католицькими. Але територія між ними, де проживала більшість населення, досі є переважно terra incognita. Особисто я вважаю, що більша кількість звичайних людей могла сприймати зміни, нав’язані одні за одними зверху, так само як їх сприймали Марк і Еліс. Як це було завжди, ті зміни, ухвалені правлячою верхівкою, яка вказувала, що людям робити і як думати. Змін було так багато, — спочатку в напрямку дедалі радикальнішого протестантизму, потім повернення до католицизму за Марії Тюдор і згодом знову назад, до протестантизму, за правління Єлизавети І, — що люди почали ставитися цинічно. Вони мовчали, бо нікого не цікавило, що вони думають, і хоч Єлизавета не бажала пробивати вікна в людських душах, її попередники це робили за допомогою вогню і сокири.
11
Christopher Haigh, English Reformations: Religion, Politics and Society under the Tudors. New York: Oxford University Press, 1993. Pp. 367.
12
Eamon Duffy, The stripping of the altars: traditional religion in England 1400–1580. Yale University Press, 1992. Pp. 654.
13
The Religious Orders in England. Volume III, The Tudor Age. By Dom David Knowles. Cambridge: Cambridge University Press, 1959. 522 pp.