Ґудгепс спорожнив кухоль і налив собі ще один. Я не міг звинувачувати безпорадного старого, зовсім самотнього, у тому, що він шукав розради у вині.
— Він розумний, абат Фабіан. Він знав, що після повстання на Півночі більше не буде примусового закриття монастирів. Комісар попросив мене знайти якийсь закон у моїх книгах, щоб ним пригрозити. Я сказав йому, що він марнує час, та Робін Синґлтон ніколи не був сильним знавцем законодавства; він прокладав собі шлях погрозами. Нехай спочиває в Бозі, — додав він, хоча, як добрий реформатор, не перехрестився.
— У ваших словах є достатньо рації, — погодився я, — але можна знайти інші порушення закону. Я чув про содомію і крадіжки. Обидва — тяжкі злочини.
Ґудгепс зітхнув.
— І тут лорд Кромвель має хибне уявлення. Мировий суддя є хорошим реформатором, проте його звіти про продаж землі за заниженою ціною не правдиві. У документах немає жодних доказів про щось неналежне.
— А чутки про пороки?
— Немає доказів. Абат наполягає, що всі вони виправилися після останньої візитації. Попередній пріор заохочував до порочної поведінки, та його відсторонили разом із двома найбільшими правопорушниками, а привели цього брутального шотландця.
Я спорожнив свій кухоль, але утримався, щоб попросити ще. Відчував страшенну втому, а вино й тепло вогнища викликали в мене бажання лягти і заснути, та мені ще потрібна була ясна голова на кілька годин.
— А як вам місцева братія?
Він знизав плечима.
— Як усі інші. Ліниві й задоволені. Вони грають у карти і полюють, — ви бачите, що тут кишить собаками, — а службу правлять абияк, зате дотримуються приписів, читають проповіді англійською, і тут не вештаються розгульні жінки. Цей червонощокий пріор — прихильник дисципліни. Вдає, що підтримує приписи лорда Кромвеля, та я не вірю жодному з них. Монахи-старійшини — урівноважені й розумні, але насправді — закостенілі єретики. Однак вони це добре приховують. Крім того картузіанського каліки, звісно, і він не член згромадження.
— А, так, брат Джером. Ми його бачили.
— Ви не знаєте, хто він?
— Ні.
— Родич королеви Джейн, нехай спочиває з Богом. Він відмовився від присяги, проте стратити його, як інших картузіанців, було б ганьбою. Його катували, доки він не присягнув, а потім сховали в монастирі як пенсіонера… тут є ще один його родич — великий землевласник.
Я припускав, що в кабінеті лорда Кромвеля мали б знати, що він тут. Я схилив голову.
— Документи губляться, думаю, навіть у його кабінеті.
— Інші монахи недолюблюють Джерома, бо він їх ображає, обзиває млявими і лінивими. Йому не дозволено виходити за межі монастиря.
— Поза сумнівом, комісар Синґлтон розмовляв із багатьма монахами, сподіваючись, що зможе розкрити таємниці. А хтось із причетних до скандалу із содомією все ще є тут?
— Можливо, той високий із розпатланим світлим волоссям? — втрутився Марк.
Ґудгепс знизав плечима.
— О, він. Брат Ґабріель, ключар. Так, він був одним із них. На вигляд цілком нормальний, правда? Кремезний і високий. Хоча іноді погляд у нього навіжений. Комісар Синґлтон тиснув на них, але вони стверджують, що тепер невинні, мов ангели. Він змушував мене розпитувати їх, з’ясовувати деякі подробиці з їхнього життя… хоча я вчений і не маю навичок до такого.
— Отже, комісар Синґлтон не завоював прихильності? До речі, я був знайомий з ним. Він мав різкі манери.
— Так, своєю грубістю він не здобув собі друзів, хоча тим не переймався.
— Розкажіть, як він помер.
Старий згорбився і мовби занурився в себе.
— Він перестав тиснути на монахів. Доручив мені скласти перелік усіх ймовірних порушень канонічного права, у яких можна звинуватити монастир. Більшість часу він проводив, переглядаючи рахунки та архіви. Почав тривожитися, йому потрібно було знайти хоч щось для лорда Кромвеля. Останні кілька днів я його не бачив, він сидів у скарбниці, вивчаючи рахунки.
— Що він шукав?
— Будь-які порушення. Як я вже сказав, будь-що, що можна знайти. Але він мав певний досвід ведення нових італійських рахунків, де все вноситься двічі.
— Так, подвійний запис. Отже, він знався на бухгалтерії, якщо не на законах?
— Так. — Він зітхнув. — Минулого вечора ми, як завжди, вечеряли наодинці. Синґлтон з’явився у доброму гуморі. Сказав, що йде до своєї кімнати глянути на якусь нову книгу обліку, яку витиснув у скарбника. Того вечора скарбника не було… того вечора, коли це сталося.