— Отже, убивця мав ключ. Як і зустріч, про яку доповів воротар, це вказує на когось із монастиря. У листі ви згадали, що церкву осквернили, була викрадена реліквія?
— Так. Ми всі ще стояли на кухні, коли один із монахів сповістив, що… — він зробив ковток, — що на церковному вівтарі принесли в жертву півня. Згодом також виявили, що викрадено реліквію Розкаяного Розбійника. Монахи кажуть, що хтось сторонній прийшов, щоб осквернити церкву і викрасти реліквію, зіткнувся з комісаром під час однієї з його пізніх прогулянок і вбив його.
— Але як зміг сторонній увійти до кухні?
Він знизав плечима.
— Можливо, підкупив служку, аби той зробив копію ключа? Так думає абат, хоча кухар — єдиний служка з ключем.
— А як щодо реліквії? Вона справді цінна?
— Та жахлива річ! Рука, прибита до шматка дерева. Вона лежала у великій золотій скрині, оздобленій камінням, — думаю, справжніми смарагдами. Вірили, що реліквія лікує зламані чи викривлені кістки, однак це просто ще одна вигадка, щоб обманювати дурнів. — На мить у його голосі почувся запал реформатора. — Монахи більше засмучені через реліквію, ніж через убивство Синґлтона.
— Що ви думаєте? — запитав я. — Хто, на вашу думку, міг це зробити?
— Я не знаю, що думати. Монахи говорять, що це ввірвалися ті, хто поклоняється Дияволу, щоб викрасти реліквію. Але вони нас ненавидять, це відчувається в самому повітрі. Сер, тепер, коли ви тут, чи можу я поїхати додому?
— Ще ні. Невдовзі, можливо.
— Принаймні ви з юнаком будете поруч.
У двері постукали, і до кімнати зазирнув служка.
— Абат повернувся, сер.
— Дуже добре. Марку, допоможи мені підвестися.
Я весь затерп. Він допоміг мені стати на ноги, і я обтріпався.
— Дякую, докторе Ґудгепсе, ми з вами ще поговоримо. До речі, що сталося з бухгалтерськими книгами, які вивчав комісар?
— Скарбник їх забрав. — Старий струснув своєю сивою головою. — Як до цього дійшло? Усе, що я хотів побачити, — це реформу Церкви; як дійшло до світу, в якому кояться такі речі? Повстання, зрада, вбивство. Іноді задумуюся, чи є вихід з усього цього.
— Є, принаймні з таємниць, які породжують люди, — твердо сказав я. — У це я вірю. Ходімо, Марку.
Познайомимося з шановним абатом.
Розділ шостий
Служка знову повів нас сходами, допровадивши до просторої кімнати, стіни якої були обвішані барвистими фламандськими гобеленами, старими, але дуже гарними. Вікна виходили на велике кладовище, оточене деревами, де двоє служок згрібали останнє листя.
— Превелебний абат переодягається з костюма для верхової їзди. Незабаром він вийде до вас.
Він відкланявся, а ми почали чекати, гріючи спини біля вогню. У центрі кімнати стояв великий письмовий стіл, завалений паперами і пергаментами, за ним — м’яке крісло, а попереду — табурети. На мідній таці, на шматку сургучу, лежала велика печатка абатства, поряд стояв графин вина і кілька срібних келихів. Уся стіна за письмовим столом була обставлена книжковими полицями.
— Я і не здогадувався, що абати живуть так добре, — зауважив Марк.
— О так, у них є окремі домогосподарства. Спочатку абати мешкали з братією, але коли кілька століть тому король почав обкладати їхнє господарство податками, було дозволено абатам отримувати власні доходи, юридично відокремлені. Тепер усі вони живуть у розкоші, залишаючи на пріорів більшість щоденних справ.
— Чому король не змінює закон, щоб і абатів обкласти податком?
Я знизав плечима.
— Раніше королі потребували підтримки абатів у Палаті лордів. А тепер… ну, це не довго матиме значення.
— Брутальний шотландець справді керує цим закладом щодня?
Я зайшов за письмовий стіл і, оглянувши книжкові полиці, зауважив надрукований комплект англійських законів.
— Природжений хамло, чи не так? Здається, йому подобалося кривдити цього новіція.
— Хлопчик мав нездоровий вигляд.
— Так. Мені цікаво, чому новіція змусили до чорнової роботи, яку зазвичай виконують служки.
— Я думав, що монахи зобов’язані працювати вручну.
— Це один із приписів святого Бенедикта. Але жоден монах у бенедиктинському монастирі вже сотні років не брався до чесної праці. Усю роботу виконують служки. Не лише куховарять і доглядають за кіньми, а й підтримують вогнища, застеляють ліжка для монахів, іноді допомагають їм одягатися, і хто знає, що ще.
Я взяв печатку і роздивився її на світлі вогню. Вона була з гартованої сталі. Я показав Марку гравюру святого Доната в римській тозі. Він схилився над іншим чоловіком, який лежав на плетених ношах із благально простягнутою рукою. Це була чудова робота, складки мантії промальовані в деталях.