— Розумію. Чи здогадуєтеся ви, з ким він міг зустрічатися?
— Хотів би. Але ця інформація померла разом із ним. Сер, я не знаю, які навіжені останнім часом можуть перебувати в місті, та негідників, безперечно, достатньо; половина жителів займається контрабандою — перевозить вовну до Франції.
— Я говоритиму про це завтра, коли відвідаю мирового суддю, мілорда Копінґера.
— Він має бути залучений до розслідування?
Очі абата звузилися. Вочевидь це йому не сподобалося.
— Він і ніхто інший. Скажіть, скільки часу ви тут на посаді абата?
— Чотирнадцять років. Чотирнадцять мирних років — до цього часу.
— Але два роки тому тут були проблеми, чи не так? Візитація?
Він почервонів.
— Так. Були деякі… переступи. Попередній пріор… виявлені корупційні діяння, таке трапляється навіть у найсвятіших місцях.
— Корумповані та незаконні.
— Колишнього пріора відсторонили, позбавили сану. Пріор, звісно, відповідає за добробут і дисципліну монахів під моїм підпорядкуванням. Він був хитрим лиходієм і добре приховував свої погані вчинки. Проте тепер ми знову маємо божественну дисципліну під керівництвом пріора Мортимуса. Комісар Синґлтон цього не заперечував.
Я кивнув.
— А тепер у вас шістдесят служок?
— Маємо великий комплекс будівель, який потрібно обслуговувати.
— І… що… тридцять монахів?
— Сер, я не можу повірити, що хтось із моїх слуг, не кажучи вже про монаха, відданого служінню Богу, міг це зробити.
— На початку треба підозрювати всіх, мілорде. Зрештою, комісар Синґлтон прибув сюди, щоб вести переговори про капітуляцію монастиря. І, незважаючи на щедрі пенсії, які милостиво пропонує Його Величність, я думаю, дехто буде дуже ображений через те, що більше не зможе тут мешкати.
— Монахам не сказали про мету його візиту. Їм відомо лише те, що комісар був посланцем головного вікарія. Я наказав пріору Мортимусу поширити думку, що є проблема з правом власності на один із маєтків. На особливе прохання комісара Синґлтона. Тільки мої монахи-старійшини знали його мету.
— Хто саме?
— Окрім пріора Мортимуса, Ґабріель, ключар; брат Едвіг, наш скарбник; і брат Ґай із лазарету. Вони найстарші за саном і живуть тут уже віддавна, за винятком брата Ґая, який прийшов на початку минулого року. Після вбивства поширилися всілякі чутки про мету перебування в нас комісара, але я дотримуюся версії про суперечку щодо права власності.
— Добре. Поки що будемо дотримуватися цієї домовленості. Однак до питання про здачу монастиря я бажав би повернутися.
Абат зробив паузу, ретельно добираючи наступні слова.
— Сер, навіть за цих жахливих обставин я мушу наполягати на своїх правах. Закон про розгін менших монастирів особливо наголошував, що у великих монастирях панує порядок. Немає жодної законної підстави вимагати розгін монастиря, якщо тільки він грубо не порушив заборон і ми в цьому не завинили. Не знаю, чому головний вікарій бажає заволодіти цим монастирем. До мене доходили чутки, що інших також просять розпуститися, та мушу сказати вам, як сказав комісарові Синґлтону: я звертаюся до захисту, який надає мені закон.
Він відкинувся на спинку крісла, його обличчя червоне, а губи стиснуті, загнаний в кут, але зухвалий.
— Бачу, у вас є збірник законів, — зауважив я.
— Багато років тому я вивчав право в Кембриджі. Ви юрист, сер, ви знаєте, що дотримання закону є основою нашого суспільства.
— Так і є, але закони змінюються. З’явилися нові акти, а після них будуть інші.
Абат глянув на мене беземоційно. Він, як і я, добре знав, що більше не буде законів про примусовий розгін монастирів, доки країна залишається неспокійною.
Я порушив тишу.
— А тепер, мілорде, я був би вдячний, якби ви організували для мене огляд тіла бідолашного Синґлтона, яке, як ви сказали, уже давно слід поховати по-християнськи. Також хочу, щоб хтось обійшов зі мною монастир, але, мабуть, ліпше це зробити завтра. Сутеніє.
— Звичайно. Думаю, ви погодитесь, що тіло перебуває в належному і безпечному місці, у лазареті. Я подбаю, щоб вас провели туди. Будь ласка, дозвольте мені чітко заявити, що я зроблю все можливе, щоб допомогти вам, хоча боюся, що у вас безнадійне завдання.
— Я вдячний.
— А тепер у мене нагорі для вас підготовлена кімната для гостей.
— Дякую, проте вважаю за краще бути ближче до місця скоєння злочину. Чи є кімнати для гостей у лазареті?
— Ну так… але, напевно, представник короля має перебувати з абатом?
— У лазареті було б краще, — твердо відповів я. — І мені знадобиться повний набір ключів від усіх будівель на території.