— Так, брате.
Дівчина пішла, зникнувши за дверима біля вівтаря. Вона гідно і впевнено трималася, її хода зовсім не схожа на звичайну ходу молодої служниці.
— Жінка на території, — сказав я. — Це суперечить приписам.
— У нас, як і в багатьох монастирях, є дозвіл наймати жінок-помічниць у лазарет. Ніжні руки жінки, досвідчені в медицині, — хоч я не думаю, що руки цієї безсоромниці надто лагідні. Її манери не відповідають її становищу, брат-лікар надто м’який з нею.
— Брат Ґай?
— Брат Ґай із Малтона… з Малтона, та не родом із Малтона, як ви самі побачите.
Дівчина повернулася.
— Я відведу вас до амбулаторії, вельмишановні.
Вона говорила з місцевим акцентом; її голос був м’яким і приглушеним.
— Тоді я залишу вас. — Пріор відкланявся і вийшов.
Дівчина оцінила костюм Марка; він вибрався в найкращий одяг для подорожі, під плащем, отороченим хутром, одягнув синій камзол поверх жовтої сорочки, з-під якої внизу стирчав його гульфик. Далі вона перевела погляд на його обличчя; багато жінок дивилися на Марка, але вираз у цієї був іншим: я вловив несподіваний смуток у її очах. Марк чарівно всміхнувся їй, і вона почервоніла.
Я махнув рукою.
— Будь ласка, проведіть нас.
Ми пішли за нею в темний вузький коридор, по обидва боки якого були двері. Одні двері виявилися відчиненими, і, зазирнувши всередину, я побачив іншого старого монаха, який сидів у ліжку.
— Еліс, це ти? — запитав він допитливо, коли ми проходили біля нього.
— Так, брате Поле, — тихо відповіла вона. — За хвилю я підійду до вас.
— Я знову тремчу.
— Я принесу вам теплого вина.
Він усміхнувся, заспокоєний, і дівчина повела нас далі, зупиняючись перед іншими дверима.
— Це амбулаторія брата Ґая, вельмишановні.
Ногою я торкнувся кам’яного глечика за дверима. На диво, відчув тепло і нахилився, щоб роздивитися ближче. Глечики були наповнені густою темною рідиною. Я принюхався, потім різко підскочив і шоковано глянув на дівчину.
— Що це?
— Кров, сер. Просто кров. Брат Ґай робить монахам зимове кровопускання. Ми зберігаємо кров, від неї трави краще ростуть.
— Я ніколи про таке не чув. Думав, монахам заборонено проливати кров, навіть лікарям у лазаретах. Хіба не цирульник приходить робити кровопускання?
— Брата Ґая, як досвідченого лікаря, не стосується заборона, сер. Він каже, що зберігання крові є досить поширеною практикою там, звідки він родом. Він просить вас зачекати кілька хвилин, адже щойно пустив кров братові Тімоті й мусить наглянути за процесом.
— Дуже добре. Дякую. Ви називаєтеся Еліс?
— Еліс Ф’ютерер, сер.
— Тоді скажіть братові Ґаю, що ми зачекаємо, Еліс. Ми не допустимо, щоб його пацієнт стікав кров’ю.
Вона вклонилася й пішла, клацаючи дерев’яними підборами по кам’яній плитці.
— Статна дівчина, — зауважив Марк.
— Еге ж. І дивна ця робота для жінки. Гадаю, твій гульфик приємно здивував її, чому б і ні.
— Я не люблю кровопускань, — сказав Марк, змінюючи тему. — Єдиний раз, коли я це зробив, кілька днів почувався слабким, як кошеня. Але кажуть, що це врівноважує тілесні рідини.
— Ну, Бог створив мене схильним до меланхолії, і я не вірю, що кровопускання може це змінити. А тепер гляньмо, що тут у нас.
Я відкріпив велику зв’язку ключів від свого пояса і став розглядати їх у тьмяному світлі настінного ліхтаря, доки не дійшов до одного з позначкою «Лаз.».
Я торкнувся його, і двері відчинилися.
— Чи не варто зачекати, сер? — запитав Марк.
— У нас немає часу на гарні манери.
Я зняв ліхтар зі стіни.
— Це нагода дізнатися щось про чоловіка, який знайшов тіло.
Кімната була маленька, побілена й дуже акуратна, наповнена насиченим пряним ароматом. Лежак для хворих був накритий чистою білою тканиною. Пучки лікарських трав звисали з гаків поряд із хірургічними інструментами. На одній стіні висіла складна астрологічна карта, а навпроти — велике розп’яття в іспанському стилі: темний дерев’яний хрест і білий алебастровий Христос із п’ятьма ранами, з яких скрапувала кров. Під високим вікном, на столі брата Ґая, папери акуратно складені невеличкими стосами і прикладені красивим камінням. Я глянув на записки з рецептами і діагнозами, написані англійською та латиною.
Потім я пройшов уздовж полиць, розглядаючи баночки і пляшечки, старанно підписані латинським шрифтом. Підняв накривку на великій мисці й виявив його п’явки, чорні слизькі створіння, що звивалися від несподіваного світла. Усе так, як можна було очікувати: сушені чорнобривці — проти лихоманки, оцет — проти глибоких порізів, порошок із мишей — проти вушного болю.