— Я подумала, що ви захочете помитися, мілорди, — сказала вона шанобливо.
Я усміхнувся до неї.
— Це дуже люб’язно з вашого боку.
— Мені потрібно щось, що може мене зігріти, — сказав Марк, вишкірившись до неї.
Вона опустила голову, і брат Ґай суворо глянув на Марка.
— Дякую, Еліс, — сказав він. — Можете йти.
Дівчина відкланялась і вийшла.
— Сподіваюсь, кімната затишна. Я повідомив абата, що ви обідатимете в трапезній.
— Кімната дуже гарна. Дякую за вашу турботу.
— Якщо вам ще щось буде потрібно, звертайтеся до Еліс. — Він кинув на Марка ще один різкий погляд. — Але, будь ласка, майте на увазі: вона дуже зайнята доглядом за старими і хворими монахами. І вона тут одна жінка, крім кількох старих служниць на кухні. Вона під моїм захистом, хоч який він є.
Марк почервонів. Я вклонився лікарю.
— Ми пам’ятатимемо про це, сер.
— Дякую вам, комісаре Шардлейку. Тоді я покину вас.
— Чорна стара пліснява, — буркнув Марк, коли двері зачинилися. — Я лише глянув на неї — і це її втішило.
— Він відповідальний за неї, — коротко сказав я.
Марк поглянув на ліжко. Це була одна з тих конструкцій із високим ліжком для господаря і вузьким простором під ним, звідки висувалося на коліщатках дерев’яне ліжко для слуги. Він витягнув нижній ярус і похмуро глянув на тверду дошку, покриту тонким солом’яним матрацом, після цього зняв плащ і сів.
Я підійшов до дзбана і хлюпнув теплою водою на обличчя, почекавши, доки вона стече на шию. Почувався виснаженим. У голові паморочилося від калейдоскопа облич і вражень останніх годин. Я застогнав.
— Слава Богу, ми нарешті одні. — Я сів у крісло. — Христові рани, мені боляче.
Марк стурбовано подивився на мене.
— У вас болить спина?
Я зітхнув.
— Стане легше після нічного відпочинку.
— Ви впевнені, сер? — він задумався. — Тут є клапті тканин, ми могли б зробити гарячу припарку… Можу вам допомогти.
— Ні! — відрізав я.
— Кажу тобі, у мене буде все гаразд!
Я ненавидів усіх, хто дивиться на мою деформовану спину; тільки моєму лікарю дозволялося це робити, і лише тоді, коли було дуже боляче. У мене по шкірі поповзли мурашки тільки від думки, що Марк побачить мою спину, про його жалість і, можливо, огиду, бо чому хтось статурний, як він, не мав би відчувати огиди? Я підвівся на ноги й підійшов до вікна, визирнувши в темну порожнечу. За кілька секунд обернувся; Марк дивився на мене з обуренням, змішаним із тривогою. Я примирливо підняв руку.
— Вибач, даремно я накричав на тебе.
— Я не хотів вас образити.
— Так, знаю. Я втомлений і стурбований, ось і все.
— Стурбований?
— Лорд Кромвель хоче швидкого результату, і сумніваюсь, що зможу його отримати. Я сподівався… не знаю… що це якийсь фанатик із монахів, якого вже взяли під варту, що буде хоч якась чітка вказівка на винного. Ґудгепс нічим не допоможе; він такий наляканий, що шарахається власної тіні. І цих монахів-чиновників, схоже, не легко вразити. До того ж у нас є божевільний картузіанець, який мутить воду, і чутки про міських магів, що пробралися в монастир. Господи, такий заплутаний клубок. І той абат знає закони, я розумію, чому Синґлтону було важко з ним.
— Ви можете зробити лише те, що здужаєте, сер.
— У лорда Кромвеля інше бачення.
Я ліг на ліжко, упершись поглядом у стелю. Зазвичай, беручись за нову справу, я відчував приємне збудження, але тут не бачив жодної нитки, яка провела б мене через велетенський лабіринт.
— Похмуре місце, — сказав Марк. — Усі ці темні кам’яні коридори, усі ці арки. Будь-де може причаїтися вбивця.
— Так, я пам’ятаю ще зі школи, якими безкінечними і страшними здавалися усі ті лункі коридори, коли ти біг із дорученням. Усі ті двері, які не дозволено відчиняти. — Я спробував підбадьорити його: — Але тепер у мене є повноваження, яке надає мені доступ до всього. Цей монастир такий, як і всі інші, і ми незабаром розберемося, що тут і як.
Відповіді не було, і звук глибокого дихання підказав мені, що Марк заснув. Я криво посміхнувся, на мить заплющив очі й відразу за тим почув гучний стукіт у двері та вигук розбудженого Марка. Я підвівся на ноги, напрочуд освіжений миттєвим сном, мій розум знову ожив. Відчинивши двері, побачив на порозі брата Ґая зі свічкою, що кидала найдивніші тіні на його темне стурбоване обличчя, погляд серйозний.
— Ви готові оглянути тіло, сер?