— М? — перепитав я.
— Означає maleficium, — сказав абат. — Боюся, він порушив приписи. Прошу, сідайте.
Ми з Марком зайняли місця біля брата Ґая, а абат підійшов до катедри. Я бачив, що там лежить Біблія, і зрадів, що це була Біблія англійською мовою, а не латинська Вульгата[5] з неправильними перекладами та вигаданими євангеліями.
— Браття, — урочисто оголосив абат Фабіан, — усіх нас дуже шокували останні події. Я радий вітати представника головного вікарія, комісара Шардлейка, який прибув, щоб розслідувати цей злочин. Він розмовлятиме з багатьма з вас, і ви мусите надати йому всю допомогу, на яку заслуговує представник лорда Кромвеля.
Я різко подивився на нього; ці слова мали подвійне значення.
— Комісар Шардлейк дав дозвіл поховати комісара Синґлтона, і похоронна служба відбудеться після утрені, післязавтра.
За столами почувся облегшений шепіт.
— А тепер ми читаємо з Одкровення, глава 7: «І тоді я побачив чотирьох ангелів, що стояли на чотирьох кутах землі…».
Мене здивувало, що абат вибрав Книгу Одкровення, бо це був текст, улюблений серед гарячих прихильників Реформи, які прагнуть розповісти світові, що вони збагнули його таємниці та незрозумілі символи. У цьому уривку йдеться про Господній переклик спасенних у Судний день. Це здалося мені викликом — ототожнювати братію з праведними.
— А він оповів мені: «Це ті, що прийшли від горя великого, і обмили одежі свої, і вибілили їх у крові Агнця»[6]. Амінь, — звучно закінчив він, потім згорнув Біблію і врочисто вийшов із трапезної; безсумнівно, ростбіф чекав на нього в їдальні.
За столом одразу ж вибухнула жвава балаканина, а пів дюжини служок увійшли й почали розливати суп. Це був густий овочевий бульйон, щедро приправлений і смачний. Я не їв від сніданку і хвилину зосередився на своїй мисці, перш ніж глянути на Велплея, який далі стояв у тіні, мов статуя. Через вікно біля нього я побачив, як усе ще падає сніг. Тоді обернувся до пріора, що сидів навпроти мене.
— Новіцій не їстиме цього чудового супу?
— Ще чотири дні не їстиме. Частина його покарання — простояти впродовж цілої вечері. Буде для нього наука. Вважаєте мене надто суворим, сер?
— Скільки йому років? З вигляду немає вісімнадцяти.
— Велплею майже двадцять, хоча цього не скажеш з його сухорлявого обличчя. Його новіціат було продовжено, бо йому не давалася латина, хоча до музики він має хист. Він допомагає братові Ґабріелю. Саймон Велплей мусить навчитися послуху. Його покарано, зокрема за те, що уникав служби англійською мовою. Коли я призначаю людям покарання, то даю добру науку, яка надовго запам’ятається їм та іншим.
— Цілком п-правильно, брате пріоре. — Скарбник заговорив, активно киваючи головою. Він посміхнувся до мене; холодна посмішка, яка на мить розрізала його пухке обличчя. — Я — брат Едвіг, комісаре, скарбник.
Він поклав свою срібну ложку в тарілку, яку вже спорожнив.
— Отже, ваш обов’язок — розпоряджатися монастирськими фінансами?
— І їх н-н-накопичити, і подбати про те, щоб витрати не перевищували прибутки, — додав він.
Заїкання не могло приховати самовдоволення в його голосі.
— Думаю, я вже зустрічався з вами у дворі, коли ви обговорювали дещо — будівництво, так? — з одним із ваших братів.
Я глянув на високого темноволосого монаха, який раніше похітливо дивився на Марка. Тепер він сидів майже навпроти, таємно позираючи на нього, тим часом уникаючи його погляду. Проте він зловив міг погляд і нахилився, щоб представитись.
— Ґабріель з Ашфорда, комісаре. Я ключар, а ще — вчитель; відповідальний за церкву і бібліотеку, а також музику. Ми змушені поєднувати обов’язки, нас не так багато, як було раніше.
— Ні. Сто років тому у вас було скільки — удвічі більше монахів? І церква потребує ремонту?
— Справді так, сер. — Брат Ґабріель нетерпляче нахилився до мене, штовхнувши брата Ґая, так що той мало не розлив суп. — Ви бачили нашу церкву?
— Ще ні. Планую відвідати її завтра.
— У нас найкрасивіша норманська церква на південному узбережжі. Їй понад чотириста років. Вона може зрівнятися з найкращими бенедиктинськими монастирями в Нормандії. Але від самого даху донизу утворилася велика тріщина. Нам потрібен ремонт, і слід знову використовувати канський камінь, який пасував би до внутрішнього оздоблення…
— Брате Ґабріелю, — різко втрутився пріор, — комісар Шардлейк має важливіші справи, ніж милуватися архітектурою. І на його погляд церква може бути занадто розкішною, — багатозначно додав він.
5
Вульгата — це латинський переклад Біблії, що використовується у Римсько-католицькій церкві.