— Але ж, напевно, нове вчення не нехтує архітектурної краси?
— Лише тоді, коли громаду заохочують поклонятися будівлі, а не Богові, — відповів я. — Бо це було б ідолопоклонство.
— Я нічого такого не мав на увазі, — щиро сказав ключар. — Тільки те, що в будь-якій великій будівлі око має зупинятися на точних пропорціях, єдності ліній…
Брат Едвіг саркастично скривився.
— Мій брат має на увазі те, що задля задоволення його естетичних уявлень монастир має сам з-збанкрутувати, завозячи великі брили вапняку з Франції. Мені було б цікаво дізнатися, як він п-п-планує переправити їх через болото.
— Хіба монастир не має достатніх запасів? — запитав я. — Я читав, що доходи від його земель сягають 800 фунтів стерлінгів на рік. А рента зараз постійно зростає, і бідні відчули це на собі.
Доки я говорив, служки повернулися, розставляючи тарілки, на яких парували великі коропи, і супниці з овочами. Я помітив серед них жінку, стару бабу з гачкуватим носом, і подумав, що Еліс, мабуть, самотня, якщо в неї лише така жіноча компанія. І знову повернувся до скарбника. Він швидко насупився.
— Нещодавно довелося продати землю, з-з-з різних причин. А сума, яку просить брат Ґабріель, перевищує весь бюджет на ремонт за п’ять років. Візьміть собі цього чудового коропа, сер. Сьогодні вранці спійманий у нашому ставку.
— Але, напевно, гроші можна позичити під річні прибутки, які у вас мають бути?
— Дякую, сер. Саме такий мій аргумент, — сказав брат Ґабріель.
Скарбник ще більше насупився. Він відклав ложку і замахав пухкими ручками.
— Р-розсудливе ведення господарства не допускає великої діри в доходах на прийдешні роки, сер, в-виплати відсотків з’їдають їх, як м-миші. Підхід настоятеля — в-врівноважений б-б-б… — його обличчя почервоніло, коли від хвилювання він утратив контроль над своїм заїканням.
— Бюджет, — підсумував за нього пріор із кислою усмішкою.
Він передав мені коропа і встромив ніж у свою рибу, з ентузіазмом розрізаючи її. Брат Ґабріель розлючено глянув на нього і відпив доброго білого вина. Я знизав плечима.
— Це ваша справа, звісно.
Брат Едвіг поставив склянку на стіл.
— П-прошу вибачення, якщо я запалився. Це давня суперечка між мною та ключником.
Він знову зблиснув усмішкою, показавши рівні білі зуби. Я поважно кивнув на знак згоди, а потім перевів погляд на вікно, за яким і далі кружляв сніг, тепер густий. З вікна тягнуло холодом, і, хоча перед самим каміном було тепло, моя спина змерзла. Біля вікна новіцій закашлявся. Його схилена голова в шапці була в тіні, але я помітив, що ноги тремтіли під габітом.
Тишу раптом порушив гучний металевий дзвін.
— Дурні! Нової будівлі не буде. Хіба ви не знаєте, що світ нарешті покотився до свого кінця? Антихрист прийшов! — картузіанець припіднявся з лави. — Тисяча років служіння Богу в усіх цих молитовних будинках закінчилася. Незабаром нічого не буде, лише пусті будівлі й тиша, тиша, яку Диявол наповнить своїм ревом!
Його голос підвищився до крику, на всіх по черзі зупинявся його гіркий погляд. Монахи відводили очі. Обернувшись на місці, брат Джером утратив рівновагу і впав, розтягнувшись на лаві, обличчя скривлене від болю. Пріор Мортимус підвівся, грюкнувши рукою по столі.
— Божа смерть! Брате Джероме, вийди з-за цього столу і залишайся у своїй келії, доки абат не вирішить, що робити з тобою. Виведіть його!
Сусіди схопили картузіанця попід пахви, швидко підняли на ноги і виштовхали з трапезної. Коли за ними зачинилися двері, по кімнаті пробіг видих полегшення. Пріор Мортимус повернувся до мене.
— Ще раз прошу вибачення від імені всієї громади. — За столами почувся схвальний гул. — Я лише прошу вас пробачити чоловікові на тій підставі, що він безумний.
— Кого він вважає антихристом, хотів би я знати? Мене? Ні, радше лорда Кромвеля чи, можливо, Його Величність короля?
— Ні, сер, ні.
За столом старійшин почувся тривожний гомін. Пріор Мортимус стиснув тонкі губи.
— Якби моя воля, Джерома завтра вигнали б за ворота, щоб він виплакував своє безумство на вулицях, аж доки його не посадять у Тауер чи, імовірніше, у Бедлам, бо саме там йому місце. Абат утримує Джерома, оскільки потребує прихильності його двоюрідного брата, сера Едварда. Ви знаєте про родинний зв’язок Джерома з покійною королевою?
Я кивнув.
— Але це вже занадто. Він мусить піти.
Я підняв руку, хитнувши головою.
— Я не записую до офіційних звітів лепетання божевільного. — Сказавши це, я відчув, як за столом полегшено зітхнули. Тоді знову знизив голос, щоб почули тільки монахи-старійшини. — Я хотів би, щоб брат Джером залишався тут, можливо, доведеться його допитати. Скажіть мені, чи висловлювався він проти комісара Синґлтона так, як проти мене?