Більше її ніколи не бачив.
За тиждень бубонна чума обрушилася на Сіті, мов ураган. Сотні людей тремтіли від лихоманки й обливалися потом, злягали і помирали у своїх ліжках упродовж двох днів. Хвороба вразила вищий і нижчий класи, забрала вона і Кейт, і її батька. Пам’ятаю їхній похорон, який я влаштував як виконавець заповіту старого, дерев’яні домовини, що повільно опускали в землю. Спустошене обличчя Пірса Стеквіля над гробом говорило мені, що він любив Кейт не менше, ніж я. Він кивнув мені, мовчазно дякуючи, і я кивнув у відповідь з легкою сумною усмішкою. Я подякував Богу, що принаймні звільнився від фальшивої доктрини чистилища, де Кейт мала б терпіти муки. І знав, що її чиста душа буде врятована, у мирі з Христом.
Сльози навертаються на очі, коли пишу ці слова. Так само навернулися вони тієї першої ночі в Скарнсі. Я плакав мовчки, стримуючи схлипування, щоб не розбудити Марка і не осоромитися перед ним. Сльози очистили мене, і я заснув.
Однак тієї ночі страшний сон повернувся. Убивство королеви Анни не снилося мені вже кілька місяців, але через тіло Синґлтона все повторилося. Весняного сонячного ранку я знову стояв на Тауер-Ґрін, посеред величезного натовпу, що оточив застелений соломою ешафот. Я був попереду натовпу; лорд Кромвель наказав усім, хто перебував під його заступництвом, з’явитися і засвідчити своєю присутністю падіння королеви. Сам він стояв поруч зі мною. Лорд Кромвель стрімко піднявся як представник партії Анни Болейн; тепер він підготував звинувачення у подружній зраді, що призвело до її загибелі. Він стояв, грізно насупившись, — утілення гнівного закону.
Навколо ковбиці постелили товстий шар соломи, а привезений з Франції кат стояв у своєму зловісному чорному каптурі, склавши руки. Я шукав поглядом меч, який він привіз на прохання королеви, щоб забезпечити їй милосердну кончину, але ніде не бачив його. Я стояв, шанобливо опустивши голову, адже були присутні представники знаті: лорд-канцлер Одлі, сер Річард Річ, граф Саффолк.
Ми стояли, мов статуї, попереду всі мовчали, хоча позаду в натовпі чулися розмови. На Тауер-Ґрін росте яблуня. Вона була в повному розквіті, а на високій гілці сидів і співав чорний дрізд, не звертаючи уваги на натовп. Я дивився на птаха, заздрячи його свободі.
Натовп заворушився, і з’явилася королева. Поруч із нею ішли фрейліни, капелан й охорона в червоних плащах. Вона була худою і виснаженою на вигляд, кістляві плечі згорблені під білим плащем, волосся зібране під чепцем. Наближаючись до плахи, вона постійно озиралася, немовби сподівалася на гінця від короля з відтермінуванням вироку. Після дев’яти років життя у самому серці двору королева мала б знати краще: це велике організоване видовище було не зупинити. Коли вона підійшла ближче, величезні карі очі, оточені темними колами, дико заметалися ешафотом, і, думаю, що, як і я, вона шукала меч.
У моєму сні немає жодного з довгих підготовчих заходів; ні довгих молитов, ні промови королеви Анни з ешафоту, яка благала всіх молитися за життя короля. У моєму сні вона відразу стає на коліна, обличчям до натовпу, і починає молитися. Знову і знову чую її тонкі різкі крики: «Ісусе, прийми мою душу! Господи Боже, змилуйся над моєю душею!» Тоді кат згинається і витягує великий меч із того місця, де він лежав у соломі. «Отже, ось де він був», — подумав я, а потім здригнувся і закричав, коли меч різонув повітря швидше, ніж може простежити око, а голова королеви злетіла вгору з великим струменем крові. Знову відчуваю приплив нудоти і заплющую очі, коли натовпом прокотився приглушений шум, що перейшов у дивне «ура». Я розплющую їх, коли чую прописані слова «Так загинуть усі вороги короля», ледь розбірливі через французький акцент ката. Солома та його одяг просочені кров’ю, яка все ще пульсує з трупа, а він тримає голову королеви, з якої скрапує кров.
Папісти кажуть, що тієї миті свічки в Дуврській церкві спонтанно спалахнули, і країною ширились інші дурні легенди, але я сам можу засвідчити, що очі у відрубаній голові королеви таки рухалися, шалено блукаючи натовпом, губи ворушилися, наче намагалися говорити. Хтось пронизливо скрикнув позаду мене, і я почув шелест, коли цілий натовп, кожен у своєму найкращому вбранні з пишними рукавами, перехрестився. Направду, минуло менше ніж тридцять секунд перш ніж припинився рух, а не ті пів години, як потім розказували. Однак у своєму страшному сні я знову переживав кожну з цих секунд, молячись, щоб ці жахливі очі упокоїлися. Тоді кат кинув голову в коробку зі стрілами, яка слугувала труною, і коли голова впала, глухо гепнувшись, я з криком прокинувся від стукоту у двері.