Він кинувся геть. Камергер, безсумнівно, зробивши перерву в складанні багатого меню для монахів, кинув на мене дивний погляд. Він уклонився й увійшов до кабінки, і я почув, як із гуркотом замкнувся засув. Стоячи там, зрозумів, що почав тремтіти. Я тремтів, як осиковий лист, з голови аж до ніг.
Розділ одинадцятий
Я опанував себе, кілька разів глибоко вдихнувши, і поспішив назад до лазарету. Марк був у їдальні, сидів за столом; Еліс повернулася і мила посуд, розмовляючи з ним. Вона поводилася весело й невимушено, натомість зі мною була стриманою, і я відчув гострий біль ревнощів.
— Чи є у вас вихідний? — запитав він її.
— Пів дня на тиждень. Якщо все спокійно, іноді брат Ґай дозволяє мені взяти цілий день.
Вони озирнулися, коли я поспіхом увійшов.
— Марку, нам треба поговорити.
Він пішов за мною до нашої кімнати, і я розповів йому, як брат Ательстан підстеріг мене.
— Зараз ходи зі мною. Візьми свій меч. Цей худющий хлопець не становить небезпеки, але обережність нам не завадить.
Ми повернулися до головного двору, де Баґґе і його помічник усе ще відкидали сніг, і пройшли повз конюшні. Я зазирнув крізь відчинені двері; конюх згрібав сіно, коні спостерігали за ним, їхній подих густо парував у морозному повітрі. Це не була робота для такого хворого хлопця, як Велплей.
Я штовхнув двері броварні. Там було тепло. Через двері, у кімнаті збоку, горів слабкий вогонь; сходи вели до сушарні нагорі. Головне приміщення, заставлене бочками і чанами, було порожнє. Я підстрибнув, коли щось затріпотіло наді мною, і, підвівши очі, побачив курей, які ночували серед крокв.
— Брате Ательстане, — голосним шепотом покликав я.
Десь позаду нас грюкнуло, і рука Марка вхопилася за меч, коли з-за бочки висунувся худий монах. Він уклонився.
— Комісаре. Дякую, що прийшли.
— Сподіваюся, щось справді важливе для вас змусило потурбувати мене у вбиральні. Ми тут самі?
— Так, сер. Броваря немає, чекає, поки висохне хміль.
— Хіба ті кури не псують пиво? Усюди їхній послід.
Він неспокійно всміхнувся, тереблячи пальцями борідку.
— Бровар каже, що курячки покращують смак.
— Сумніваюся, що так думають городяни, — зауважив Марк.
Брат Ательстан підійшов ближче, пильно дивлячись на мене.
— Сер, ви знаєте ті розпорядження лорда Кромвеля, у яких сказано, що будь-який монах зі скаргою може звернутися безпосередньо до посадових осіб головного вікарія, а не до свого абата?
— Знаю. У вас є скарга?
— Радше інформація. — Він глибоко вдихнув. — Знаю, що лорд Кромвель шукає інформацію про погані вчинки в монастирях. Я чув, сер, що донощиків винагороджують.
— Якщо їхня інформація є цінною.
Я уважно роздивлявся його. У моїй роботі часто доводилося мати справу з донощиками, і в ті роки, як ніколи, розплодилася ця неприємна порода. Чи міг Синґлтон тієї ночі йти на зустріч саме з Ательстаном? Але цей молодик, здогадався я, ніколи раніше не грав цю роль. Він прагнув винагороди, однак боявся.
— Я подумав… я подумав, що будь-яка інформація про зловживання тут має допомогти вам знайти вбивцю комісара Синґлтона.
— Що ви хочете мені розповісти?
— Старші монахи, сер, старійшини. Їм не подобаються нові розпорядження лорда Кромвеля. Проповіді англійською, суворіші правила життя. Я чув, як вони говорили про це в залі зібрань, сер. Сиділи перешіптувалися перед зборами спільноти.
— І що ви почули?
— Я чув, як вони казали, що ці розпорядження нав’язали люди, які нічого не знають і не дбають про монастирське життя. Абат, брат Ґай, брат Ґабріель і мій зверхник, брат Едвіг, — усі думають однаково.
— І пріор Мортимус.
Ательстан знизав плечима.
— Він пливе за течією.
— Він не єдиний. Брате Ательстане, ви чули, як хтось зі старійшин казав, що Папу треба повернути або виступав проти королівського розлучення чи лорда Кромвеля?
Він задумався.
— Ні. Але я… я можу сказати, що чув, сер, якщо вам це допоможе.
Я засміявся.
— І люди повірили б вам, коли ви човгаєте ногами й опускаєте очі. Я так не думаю.
Він знову помацав бороду.
— Якщо я можу бути корисним для вас у якийсь інший спосіб, сер, — пробурмотів він, — чи для лорда Кромвеля, то був би щасливий стати його людиною.
— Чому ви це робите, брате Ательстане? Вам тут погано?
Його лице спохмурніло. Це було слабке і нещасне обличчя.
— Я працюю в конторі під керівництвом брата Едвіга. Він безжальний.
— Чому? Як він ставиться до вас?