Я побачив, що в кількох місцях стіна обсипалася і була залатана, грубо й нерівно. Відчепивши зв’язку ключів від пояса, знайшов той, який підходив до важкого старовинного замка. Ворота зі скрипом відчинилися, і я ступив на вузьку доріжку. Вона бігла вздовж стіни, скраю земля на кілька дюймів опускалася до трясовини. Я не усвідомлював, що болото так близько підступало до монастиря. Подекуди доріжка переривалася, де болото наблизилося аж до стіни, підмивши її, так що довелося відбудовувати. Ззовні стіна було ще грубіше залатана. Де-не-де спритна людина могла б піднятися цією нерівною поверхнею.
— До біса, — пробурмотів я, бо зараз не міг виключити навіть такої ймовірності.
Я глянув на трясовину. Вкрита снігом, подекуди з густими скупченнями очерету й замерзлими калюжами застійної води, вона простягалася на пів милі до широкої річкової смуги, у незамерзлих водах якої відбивалося блакитне небо. За річкою земля знову повільно піднімалася до залісненого горизонту. Спокій і тиша, пара морських птахів на річці була єдиною ознакою життя. Доки я стояв і дивився, вони здійнялися в повітря, сумними криками звертаючись до холодних небес.
На півдорозі між річкою і мною виднівся великий пагорб, острів посеред болота. Його увінчувало нагромадження низьких руїн. Це, мабуть, те місце, про яке згадував брат Ґабріель, перше поселення монахів. Зацікавлений, обережно тримаючи свій ціпок, я зійшов зі стежки, ступивши однією ногою в напрямку острівця. На мій подив, земля під снігом була тверда. Я опустив другу ногу і зробив крок уперед. Знову відчув тверду землю. Але це була лише шкірка замерзлої, сплутаної трави, і раптом моя нога хруснула, хлюпнувши в м’якість. Я скрикнув, випустивши ціпок із рук. Мою ногу повільно засмоктувало щось схоже на густу багнюку; і відчув, як слиз і крижана вода заливають калошу і стікають по гомілці.
Я дико замахав руками, щоб утримати рівновагу, нажаханий, що можу впасти лицем у багнюку. Моя ліва нога все ще стояла на твердому ґрунті, і я щосили шарпнувся назад, боячись, що ця нога також проломить шар твердого ґрунту в невідому глибину. Але земля трималася, і, пітніючи від напруження та страху, я зміг, украй повільно, витягнути другу ногу, чорну від бруду. З багнюки доносився смоктальний, булькаючий звук і сморід вигрібної ями. Я відступив і, гупнувшись, сів на доріжці, серце калатало. Мій ціпок лежав там, де впав, — на болоті, та я і не думав його витягувати. Дивлячись на свою ногу, обліплену смердючою грязюкою, проклинав себе, що повівся як дурень. Яким був би вираз обличчя лорда Кромвеля, якби він дізнався, що його ретельно обраний комісар пережив таємниці й небезпеки Скарнсі лише для того, щоб упасти в болото і потонути.
— Ти недоумок, — сказав я вголос.
Я почув шум за спиною і різко обернувся. Ворота в стіні були відчинені, і перед ними стояв брат Едвіг, накинувши теплий плащ на габіт, і дивився на мене здивовано.
— Комісаре Ш-Шардлейку, з вами все гаразд?
Він окинув поглядом голий ландшафт, і я усвідомив, що він чув, як я говорив сам до себе.
— Так, брате Едвігу. — Я підвівся на ноги, розуміючи, що, заляпаний грязюкою, не справляв враження поважної персони. — Я потрапив у невелику халепу. Ледь не впав у болото.
Він похитав головою.
— Вам не варто туди заходити, сер. Це дуже небезпечно.
— Це я бачу. Що ви тут робите, брате? Чи зараз немає справ у конторі?
— Я п-п-провідував з абатом хворого новіція. Хотів п-про-вітрити голову. Іноді я приходжу сюди погуляти.
Я допитливо глянув на нього. Мені було важко уявити собі, що такий, як він, бродитиме засніженими садами просто заради прогулянки.
— Мені подобається виходити сюди і д-дивитися на річку. Це з-заспокоює.
— Поки дивитеся під ноги?
— Е…так. Ч-чи можу вам допомогти, сер? Ви в-весь у болоті.
Я починав тремтіти.
— Я дам собі раду. Але так, треба повертатися.
Ми пройшли через ворота і побрели назад до монастиря. Я йшов так швидко, як міг, моя розмокла нога здавалася брилою льоду.
— Як почувається новіцій?
Він похитав головою.
— Здається, він о-одужує, проте з цією грудною лихоманкою важко сказати. Минулої зими я сам хворів; два тижні не міг потрапити до к-контори.
Він похитав головою.