— Справді аж такі багаті?
Він кивнув.
— О так. Проте після заколоту минулої зими, коли двадцять тисяч бунтівників отаборилися на річці Дон, вимагаючи повернення своїх монастирів, я мушу діяти обережно. Король більше не примушуватиме до капітуляції, і він має рацію. Що мені потрібно, Метью, — це добровільна капітуляція.
— Але вони, звісно, ніколи…
Він криво всміхнувся.
— Є багато способів убити свиню. А тепер слухайте уважно, ця інформація є секретною. — Він нахилився вперед, говорив тихо і зосереджено. — Коли два роки тому перевіряли монастирі, я вимагав, щоб усе, що може їм нашкодити, ретельно записувалося. — Він кивнув на шафи, що стояли вздовж стін. — Це все там; содомія, блуд, зрадницьке проповідування. Таємно продане майно. І в монастирях у мене є щоразу більше інформаторів. — Він похмуро всміхнувся. — Я міг би стратити десяток абатів у Тайберні, але вичікував, далі тиснув, видавав нові суворі судові заборони, яких вони мусять дотримуватися. Тож залякав їх. — Він знову посміхнувся, а тоді раптом підкинув угору реліквію, схопив її і поклав серед своїх паперів.
— Я переконав короля дозволити мені вибрати десяток монастирів, на які зможу чинити особливий тиск. За останні два тижні я відрядив до монастирів підготовлених людей із пропозицією добровільно погодитися на розпуск: усім гарантовані пенсії, абатам — щедрі, а інакше — переслідування. Монастир Льюїса зі зрадницькими проповідями; Тичфілд, з якого пріор надіслав добірну інформацію про свою братію; Пітерборо. Після того як я змусив кілька монастирів добровільно розійтися, інші зрозуміють, що гра закінчилась, і підуть тихо. Я уважно стежив за переговорами, і все пройшло добре. До вчорашнього дня. — Він підняв лист зі свого столу. — Ви коли-небудь чули про монастир у Скарнсі?
— Ні, мілорде.
— І не було причини. Це монастир бенедиктинців у старому замуленому порту на березі Ла-Манш, на кордоні Кента і Сассекса. Він віддавна — осідок пороку, і згідно зі свідченнями місцевого мирового судді, який є одним із нас, абат задешево розпродує землі. Минулого тижня я послав туди Робіна Синґлтона все з’ясувати.
— Я знаю Синґлтона, — сказав я. — Виступав проти нього в суді. Вольовий чоловік. — Я завагався. — Проте, можливо, не найкращий адвокат.
— Ні, саме його вольовитість мені була потрібна. Конкретних доказів було небагато, і я хотів дізнатися, що він зможе витиснути з них. Для допомоги йому призначив фахівця з канонічного права, старого реформатора з Кембриджа на ім’я Лоуренс Ґудгепс. — Він порився у своїх паперах і передав мені листа. — Це я отримав від Ґудгепса вчора вранці.
Лист був нацарапаний нерозбірливим почерком, на аркуші паперу, вирваному з бухгалтерської книги.
Мілорде,
Я пишу поспіхом і надсилаю цей лист із хлопчиною з міста, оскільки тут нікому не довіряю. Мого комісара Синґлтона жорстоко вбили в самому серці монастиря, найжахливішим способом. Сьогодні вранці його знайшли на кухні в калюжі крові та з відрізаною головою. Це мусив зробити якийсь великий ворог Вашої Ясновельможності, та всі заперечують свою причетність. Церква спаплюжена, а велика реліквія Розкаяного Розбійника з її закривавленими цвяхами зникла. Я повідомив мирового суддю, і ми закликали абата тримати все в таємниці. Ми боїмося наслідків, якщо про це почують за межами монастиря.
Будь ласка, надішліть допомогу, мілорде, і скажіть, що мені слід робити.
Лоуренс Ґудгепс
— Вашого комісара вбили?
— Схоже на те. Старий, здається, нажаханий.
— Але якщо вбивця — монах, це лише наблизить розорення монастиря.
Кромвель кивнув.
— Знаю. Якийсь маніяк, якийсь усамітнений безумець, що нас ненавидить більше, ніж боїться. Проте ви бачите можливі наслідки? Я прагну, щоб ці монастирі здалися самі, як прецедент. Англійські закони й англійські традиції базуються на прецеденті.
— А це буде прецедент іншого ґатунку.
— Саме так. Удару завдано по владі короля — буквально. Старий Ґудгепс правильно зробив, наказавши тримати все в таємниці. Якщо історія набуде розголосу, подумайте, які ідеї вона підкине фанатикам і юродивим у кожному монастирі країни.
— А король знає?
Він знову важко втупився в мене.
— Якщо я скажу йому, він вибухне гнівом. Цілком імовірно, що вислав би солдатів і наказав би повісити абата на шпилі церкви. І на цьому настав би кінець моєму плану. Я мушу владнати все швидко і таємно.
Було зрозуміло, до чого він веде. Через біль у спині я покрутився в кріслі.