Крик Марка привів мене до тями.
— Поможіть нам! Ловіть його, сер, заради Бога, бо він утече!
Моє серце калатало, я теж розставив руки і підійшов до новіція. Наближаючись, подивився йому в очі, і стало страшно: зіниці вдвічі збільшені, дико вирячені, він не впізнавав нікого, навіть коли глузливо хитався. Слова брата Ґабріеля про сатанинські сили пригадалися мені, і я з раптовим жахом подумав, що хлопець одержимий.
Коли ми оточили його, він різко шарпнувся вбік і зник через напіввідчинені двері.
— Він у лазні! — покликав брат Ґай. — Звідти немає виходу. Будьте обережні, підлога слизька.
Він забіг, Еліс одразу за ним. Ми з Марком перезирнулися і тоді пішли досередини.
У лазні панували сутінки, лише слабке молочне світло пробивалося крізь високе вікно, напівзасипане снігом. Це була невелика квадратна кімната з кахельною підлогою і ванною посередині, можливо, чотири фути завглибшки. В одному кутку стояли щітки і скребла, відчувався всюдисущий затхлий запах немитої шкіри. Я почув, як тече вода, і, глянувши вниз, побачив, що потік насправді тече жолобом на дні ванни. Саймон Велплей стояв у дальньому кутку, згорблений, тремтячи у білій нічній сорочці. Я стояв біля дверей, брат Ґай підійшов до нього з одного боку, а Марк та Еліс — з іншого. Еліс простягнула до нього руку.
— Спокійно, Саймоне, це Еліс. Ми нічого тобі не заподіємо.
Я замилувався її сміливістю; мало яка жінка підійшла б до такого страшного привиду так спокійно. Новіцій обернувся, обличчя його скривилося від болісної гримаси, зробившись майже невпізнанним. Якусь мить він вирячився на неї відсутнім поглядом, а потім подивився на Марка, що стояв біля неї. Він показав на нього худим пальцем і закричав надтріснутим, різким голосом, зовсім не схожим на його власний:
— Відійди! Ти — людина Диявола у своїх яскравих шатах! Я бачу їх зараз, біси кишать у повітрі, як пилюка, вони повсюди, навіть тут!
Він закрив очі рукою, тоді похитнувся і раптом упав лицем у ванну. Я чув, як із тріском його рука зламалася, вдарившись об кахель. Він лежав нерухомо, його тіло розкинулося поперек водостоку. Крижана вода обтікала його.
Брат Ґай опустився у ванну. Ми стояли на краю, коли він повернув новіція обличчям догори. Очі Велплея закотилися, створюючи жахливий контраст із його все ще багряним обличчям. Брат Ґай помацав його шию, а тоді зітхнув і глянув на нас.
— Хлопець мертвий.
Він підвівся і перехрестився. Еліс скрикнула, а тоді впала на груди Марка, вибухнувши здавленим риданням.
Розділ тринадцятий
Марк і брат Ґай обережно витягли тіло Саймона з ванни й віднесли у лазарет. Брат Ґай узяв його за плечі, а зблідлий Марк — за босі білі ноги. Я пішов слідом за Еліс, до якої після короткого спалаху ридання повернувся звичний спокій.
— Що відбувається? — сліпий монах уже стояв на ногах, махаючи перед собою руками, а обличчя жалібно скривилося від страху. — Брате Ґаю? Еліс?
— Усе гаразд, брате, — заспокійливо сказала Еліс. — Стався нещасний випадок, але зараз усе гаразд.
Мене знову вразило її самовладання.
Тіло поклали в кабінеті брата Ґая, під іспанським розп’яттям. Він накрив його простирадлом із похмурим виразом обличчя.
Я зробив глибокий вдих. Моя голова досі гуділа, і не лише від шоку через смерть новіція. Те, що трапилося перед тим, потрясло мене до глибини душі. Відлуння дитячих страждань мають велику силу, навіть не тоді, коли їх пригадують у такий незрозумілий і жахливий спосіб.
— Брате Ґаю, — сказав я, — до вчорашнього дня я не зустрічав цього хлопця, та коли він мене побачив, то неначе… насміхався з мене, копіюючи мою зігнуту поставу і… деякі жести, які іноді роблю в суді, махаючи руками. Мені це здалося ч-чимось диявольським. — Подумки вилаяв себе — я затинався так само, як скарбник.
Він кинув на мене довгий, пронизливий погляд.
— У мене є припущення про причину цього. Сподіваюсь, що я помиляюся.
— Що ви маєте на увазі? Говоріть прямо. — Я почув свій роздратований голос.
— Мені треба подумати, — відповів він так само різко. — Але спочатку, комісаре, мусимо повідомити абата Фабіана.