Він насупився.
— Бо це було жорстоко. І вона не дівчина, їй двадцять два, вона — жінка. Хіба не можна щось зробити для неї?
— Я хотів би спробувати. — Я на хвилю замислився. — Отже, лікар її захищає. Цікаво, чи у відповідь вона захистить його.
— Ви маєте на увазі, що брат Ґай може мати секрети?
— Не знаю. — Я підвівся і підійшов до вікна. — У мене паморочиться в голові.
— Ви сказали, що новіцій неначе копіював вас, — нерішуче мовив Марк.
— Тобі це так не здалося?
— Не розумію, як він міг знати…
Я судомно ковтнув.
— Як я розмахую руками, коли виступаю в суді? Я теж не розумію.
Я стояв, виглядаючи у вікно, кусаючи ніготь на великому пальці, доки не побачив, як знову з’явився брат Ґай, крокуючи разом з абатом і пріором. Три постаті швидко пройшли повз вікно, піднявши маленькі хмарки снігу. За кілька хвилин ми почули голоси з кімнати, де лежало тіло. Знову долинули кроки, і троє монахів увійшли до маленької кухні. Я сидів і вивчав кожного по черзі. Смагляве обличчя брата Ґая нічого не виражало. Обличчя Мортимуса було червоне, сповнене гніву, але я також побачив страх. Абат ніби стиснувся в собі; великий чоловік здавався якимось меншим, сірішим.
— Комісаре, — сказав він тихо, — мені шкода, що вам довелося стати свідком такої жахливої сцени.
Я зробив глибокий вдих. Мені більше хотілося згорнутися калачиком у кутку, ніж намагатися застосувати владу щодо цих нещасних людей, проте я не мав вибору.
— Так, — сказав я. — Я прийшов до лазарету, щоб у тиші та спокої вести своє розслідування, і наражаюся на новіція, який, змерзлий і виснажений голодом, підхоплює лихоманку, яка його мало не вбиває, а потім зовсім божеволіє і падає, забившись на смерть.
— Він був одержимий! — пріор говорив жорстким, рубаним тоном, сарказм зник із його голосу. — Він дозволив своїй душі так забруднитися, що Диявол захопив його в момент слабкості. Я сповідав його, призначив йому покуту, щоб упокорити його, але надто запізнився. Тепер бачимо могутність Диявола. — Він стиснув губи і пильно подивився на мене. — Він усюдисущий, і всі суперечки між християнами відволікають нас від цього!
— Хлопець говорив, що бачив бісів, які кишіли в повітрі, як пилини, — сказав я. — Думаєте, він справді їх бачив?
— Послухайте, сер, навіть найзапекліші реформатори не заперечують того, що світ переповнений силами Диявола. Хіба не сказано, що сам Лютер одного разу кинув Біблію в біса у своїй кімнаті?
— Але іноді такі видіння можуть виникати через запалення мозку. — Я глянув на брата Ґая, який кивнув.
— Справді можуть, — погодився абат. — Церква знає про таке вже сотні років. Нам потрібне повне розслідування.
— А немає чого розслідувати, — сердито вибухнув пріор. — Саймон Велплей відкрив свою душу Дияволу, біс ухопив його і змусив кинутися в ту ванну, вбити себе, як гадаринська свиня, що скочила зі скелі. Його душа зараз у пеклі, попри всі мої зусилля врятувати його.
— Я не думаю, що він помер через падіння, — сказав брат Ґай.
Усі здивовано подивилися на нього.
— Як ви можете так казати? — зневажливо запитав пріор.
— Тому що він не вдарився головою, — тихо відповів лікар.
— Ну тоді…
— Я ще не знаю.
— У будь-якому разі, — різко сказав я, дивлячись на пріора, — він, здається, був дуже ослаблений через надмірне покарання.
Пріор сміливо глянув на мене.
— Сер, головний вікарій хоче, щоб у монастирі запанував порядок. Він правий, колишня розпущеність поставила душі під загрозу. Якщо я зазнав невдачі із Саймоном Велплеєм, то це тому, що був недостатньо суворий; чи, можливо, його серце вже було надто зігниле. Але я кажу разом із лордом Кромвелем, що лише за допомогою суворої дисципліни можна провести реформу. Я не шкодую за зробленим.
— Що скажете, превелебний абате?
— Можливо, у цій справі ваша суворість зайшла задалеко, Мортимусе. Брате Ґаю, ви, я і пріор Мортимус зустрінемося, щоб обговорити це питання. Слідчий комітет. Так, комітет. — Це слово ніби заспокоїло його.
Брат Ґай глибоко зітхнув.
— Спочатку я мушу оглянути останки бідолахи.
— Так, — погодився абат. — Зробіть це. — До нього, здається, поверталася впевненість. — Комісаре Шардлейку, маю сказати вам, що брат Ґабріель приходив до мене. Він пригадує, що бачив світло на болоті за кілька днів до того, як було вбито комісара Синґлтона. Мені здається, що вбивство могло бути скоєне руками місцевих контрабандистів. Вони безбожні люди: якщо ви порушуєте заповіді закону, це лише ще один крок до порушення Божих заповідей.