— Так, я виходив подивитися на болото. Саме про це говоритиму перед мировим суддею завтра; це стосується розслідування.
— Думаю, це все пояснює.
Я не відповів. Абат провадив далі.
— Сьогодні було б найкраще сказати братам, що Саймон помер від хвороби. Якщо ви згодні, комісаре.
Я хвилю подумав. Не хотів поширювати в монастирі ще більше паніки.
— Дуже добре.
— Мені доведеться написати його родині. Я скажу їм те саме…
— Так, ліпше не казати їм, що пріор упевнений у тому, що їхній син горить у пеклі, — кинув я, раптом відчувши огиду до них обох.
Пріор Мортимус розтулив рота, щоб далі сперечатися, проте втрутився абат.
— Спокійно, Мортимусе, нам треба йти. Треба наказати викопати ще одну могилу.
Він відкланявся і пішов, а слідом за ним — пріор, кинувши на мене останній викличний погляд.
— Брате Ґаю, — сказав Марк, — що, на вашу думку, вбило хлопця?
— Я хочу це з’ясувати. Мені доведеться зробити розтин. — Він похитав головою. — Ніколи не легко це робити з тим, кого ти знав. Але зробити це потрібно зараз, доки труп не почав розкладатися. — Він схилив голову і на хвилю заплющив очі в молитві, потім глибоко вдихнув. — Вибачте, я піду.
Я кивнув, і лікар вийшов із кімнати. Було чути, як він повільно крокує до амбулаторії. Ми з Марком кілька хвилин сиділи мовчки. Рум’янець помалу починав з’являтися на його щоках, хоч вони і були незвично бліді. Я все ще почувався приголомшеним, але принаймні перестав тремтіти. Прийшла Еліс із чашкою рідини, що парувала.
— Я приготувала вашу настоянку, сер.
— Дякую.
— У передпокої на вас чекають двоє клерків із контори, з великою купою книг.
— Що? Ах, так. Марку, подбаєш, що їх віднесли до нашої кімнати?
— Так, сер.
Коли він відчинив двері, з амбулаторії долинув звук пилки. Він знову зачинив їх, і я з полегшенням заплющив очі. Зробив ковток напою, який принесла Еліс. Він мав неприємний, мускусний смак.
— Помічне під час потрясінь, сер, покращує настрій.
— Заспокійливе. Дякую.
Вона стояла, склавши перед собою руки.
— Сер, я хочу попросити вибачення за свої слова. Мені не пасувало так говорити.
— Дрібниці. Ми всі були схвильовані.
Вона завагалась.
— Мабуть, ви вважаєте мене дивною, сер, адже я сказала після побаченого: не боюся, що це робота Диявола.
— Ні. Дехто схильний бачити руку Диявола в кожному незрозумілому для них нещасті. Такою була моя перша реакція на те, що я побачив, але, думаю, брат Ґай має інше пояснення. Він зараз… досліджує тіло.
Вона перехрестилася.
— Хоч там що, — продовжив я, — ми не маємо закривати очі на дії Сатани в цьому світі.
— Я думаю…
Вона зробила паузу.
— Продовжуйте. Ви можете відверто говорити зі мною. Прошу, сідайте.
— Дякую.
Вона сіла, вдивляючись у мене своїми пронизливими блакитними очима. У погляді відчувалася настороженість. Я зауважив, яка в неї чиста і здорова шкіра.
— Думаю, що Диявол діє у світі через зло людей, їхню жадібність, жорстокість і честолюбство, а не захоплюючи їхню душу і зводячи їх з розуму.
Я кивнув.
— Я також так думаю, Еліс. Я бачив достатньо тих якостей, про які ви згадуєте, у судах. І не лише серед обвинувачених. А люди, одержимі цими гріхами, були цілком сповна розуму.
Обличчя лорда Кромвеля із приголомшливою яскравістю раптом постало в моїй уяві. Я моргнув. Еліс сумно кивнула.
— Таке зло є скрізь. Іноді мені здається, що жадоба грошей і влади може перетворити людей на ревучих левів, які шукають, що би то зжерти.
— Добре сказано. Але де ж молода служниця могла зіткнутися з таким злом? — запитав я делікатно. — Можливо, тут?
— Я спостерігаю за світом, роздумую над усім. — Вона знизала плечима. — Мабуть, більше, ніж годиться жінці.
— Ні-ні. Бог дав розум жінкам так само, як і чоловікам.
Вона криво всміхнулася.
— Тут із вами мало хто погодиться, сер.
Я зробив ще один ковток настоянки. Відчув, як вона зігріває і розслабляє мої втомлені м’язи.
— Добрий напій. Помічник Поер казав мені, що ви знаєтеся на мистецтві зцілення.
— Дякую. Як я йому розповідала, моя мати була знахаркою. — Її обличчя на мить спохмурніло. — Дехто в місті вважає таку роботу чаклунством, та вона лише збирала знання. Вона здобула знання від матері, а та, своєю чергою, — від своєї матері. Аптекар часто звертався до неї за порадою.
— І ви стали помічницею аптекаря.
— Так. Він багато чого мене навчив. Проте він помер, і я повернулася додому.