— Щоби втратити свій дім.
Вона стиснула губи.
— Так, термін оренди закінчився після смерті моєї матері. Землевласник зруйнував будинок й обгородив нашу ділянку землі для овець.
— Мені жаль. Такі загородження руйнують сільську місцевість. Це питання турбує лорда Кромвеля.
Вона зацікавлено глянула на мене.
— Ви знаєте його? Лорда Кромвеля?
Я кивнув.
— Так. Я служив йому довгий час, так чи інакше.
Вона кинула на мене довгий, глибоко зацікавлений погляд, потім опустила очі й сиділа мовчки, поклавши руки на коліна. Хоч і загрубілі руки, але все ще гарної форми.
— Ви прийшли сюди після смерті матері? — запитав я.
Вона підвела голову.
— Так. Брат Ґай — хороша людина, сер. Я… я сподіваюся, ви не подумаєте про нього погано через його дивний вигляд, сер. Дехто так робить.
Я похитав головою.
— Я мушу дивитися глибше, якщо хочу бути добрим слідчим. Хоча, зізнаюся, уперше його побачивши, був шокований.
Вона раптом засміялася, зблиснувши рівними білими зубами.
— І я теж, сер. Я подумала, що це вирізьблене з дерева обличчя, яке ожило. Минули тижні, перш ніж змогла побачити його таким, як інші. Він мене багато чого навчив.
— Можливо, одного дня ви самі зможете використати ці знання. Я знаю, що в Лондоні є жінки-аптекарі. Але вони переважно вдови. А ви обов’язково вийдете заміж.
Еліс знизала плечима.
— Можливо, колись.
— Марк сказав, що у вас помер наречений. Мені шкода.
— Так, — повільно сказала вона. Погляд її знову став насторожений. — Помічник Поер, очевидно, багато розповів вам про мене.
— Ми… ну, нам потрібно з’ясувати все, що можливо, про всіх, хто тут живе, ви ж розумієте.
Я усміхнувся їй, як сподівався, підбадьорливо. Вона знову встала і підійшла до вікна. Коли повернулася, її плечі напружилися і вона, здавалося, щось вирішила.
— Сер, якщо я надам вам деяку інформацію, ви збережете її в таємниці? Мені потрібна ця робота…
— Так, Еліс, ви маєте моє слово.
— Помічники брата Едвіга сказали, що принесли всі бухгалтерські книги — на ваше прохання.
— Я справді їх просив.
— Але вони принесли не всі книги, сер. Вони не принесли книги, яку переглядав комісар Синґлтон у день його смерті.
— Звідки ви знаєте?
— Тому що всі книги, які вони принесли, у коричневих палітурках. А та, яку вивчав комісар, мала синю.
— Справді? Звідки ви це знаєте?
Вона завагалась.
— Ви будете тримати в таємниці те, що я вам скажу?
— Так, обіцяю. Хочу, щоб ви мені довіряли, Еліс.
Вона глибоко вдихнула.
— Після обіду, в день смерті комісара Синґлтона, я їздила до міста по деякі припаси. На зворотному шляху проходила повз молодого помічника скарбника, брата Ательстана, і комісара, які стояли біля дверей контори.
— Брата Ательстана?
— Так. Комісар Синґлтон тримав у руках велику синю книгу і кричав на Ательстана. Він не знизив голосу, коли я проходила біля них. — Вона сардонічно посміхнулася. — Зрештою, я лише служниця.
— І що він сказав?
— «Він думав, що приховає це від мене, поклавши у свою шухляду?» Я запам’ятала його слова. Брат Ательстан заїкався про те, що той не має права нишпорити в приватній кімнаті скарбника, коли його немає, а комісар відповів, що він має право ходити скрізь і що книга по-новому висвітила звіти за останній рік.
— Що на це відповів брат Ательстан?
— Нічого. Він був страшенно переляканий, наче собака, якого викинули з вікна. Комісар Синґлтон сказав, що планує вивчити книгу, а тоді пішов геть. Я пам’ятаю тріумфальний вираз його обличчя. Брат Ательстан кілька хвилин там простояв. А тоді побачив мене. Він кинув на мене лютий погляд, а потім увійшов досередини і грюкнув дверима.
— І ви більше нічого про це не чули?
— Ні, сер. Якраз споночіло, коли це сталося, а потім я почула, що комісар мертвий.
— Дякую, Еліс, — сказав я. — Це може нам дуже допомогти. — Я зробив паузу, уважно роздивляючись її. — До речі, помічник Поер сказав мені, що у вас були проблеми з пріором.
На її обличчя повернувся сміливий вираз.
— У перші дні в монастирі він намагався скористатися моїм становищем. Зараз проблеми немає.
Я кивнув.
— Ви говорите прямо, Еліс, я цим захоплююся. Будь ласка, якщо ви пригадаєте щось, що може допомогти розслідуванню, приходьте до мене. Якщо вам потрібен захист, я дам його вам. Знайду цю зниклу книгу, але жодним словом не обмовлюся про те, що ви говорили зі мною.
— Дякую, сер. А тепер пробачте, мушу асистувати братові Ґаю.
— Робота не підхожа для дівчини.