Ми працювали, доки в морозному повітрі не пробили дзвони, сповіщаючи про вечерю. Я встав і закрокував по кімнаті, потираючи втомлені очі. Марк зі стогоном простягнув руки.
— Усе так, як і варто було очікувати. Багатий монастир; грошей набагато більше, ніж у тих маленьких монастирях, з якими я раніше мав справу.
— Так. За цими балансами стоїть багато золота. Що могло бути в тій книзі, яку тримав Синґлтон? Можливо, усе аж занадто добре; можливо, ці цифри призначені для аудитора, а інша книга показує справжні. Якщо скарбник обманює Казну, то це серйозне правопорушення. — Я різко згорнув книгу. — А тепер ходімо, краще приєднаємося до святої братії. — Я кинув на нього серйозний погляд. — І подбай про те, щоб наша їжа була тільки зі спільного посуду.
Ми пішли до трапезної через монастирський двір, повз монахів, які низько нам кланялися. Один із них послизнувся і впав, бо за день багато ніг пройшло через подвір’я, витоптавши сніг до слизької шкірки. Проходячи біля фонтану, я побачив, що потік води замерз у повітрі, довгий шип льоду стирчав із сопла, мов сталактит.
Вечеря була похмурою.
Брата Джерома не було, мабуть, закритий десь за наказом пріора. Абат Фабіан став за катедру й урочисто оголосив, що новіцій Велплей помер від лихоманки, і за столами прокотилися приголомшені вигуки й заклики до Божого милосердя. Я помітив декілька злісних поглядів, кинутих на пріора, особливо з боку трьох новіціїв, які сиділи разом у віддаленому кінці столу. Я чув, як один із монахів, товстий хлопець із сумними слізливими очима, пробурмотів прокляття на тих, хто не має милосердя, увесь час пильно вдивляючись у пріора Мортимуса, який сидів, дивлячись уперед із суворим, незворушним поглядом.
Абат виголосив довгу латинську молитву за душу покійного брата; монахи палко повторювали за ним. Цього вечора він залишився вечеряти за столом старійшин, де велику яловичу ногу подали з горохом. Приглушена розмова щоразу переривалась; абат сказав, що не пам’ятає такого снігу в листопаді. Брат Джуд, відповідальний за милостиню, і брат Г’ю, товстий маленький камергер із жировиком на обличчі, якого я зустрічав у капітулі, які, здавалося, завжди сиділи разом і сперечалися, зараз дискутували, чи зобов’язує статут міста розчищати дорогу до монастиря від снігу, але без особливого ентузіазму. Тільки брат Едвіг оживився, занепокоєно розповідаючи про замерзання труб у вбиральні та вартість їхнього ремонту, коли погода потеплішає і вони потріскають. Незабаром, подумав я, дам тобі гірший привід для занепокоєння. Мене здивувала сила моїх емоцій, і я дорікнув собі, бо це погана річ — дозволяти неприхильності затьмарювати власне судження про підозрюваного.
Того вечора за столом сидів ще один чоловік під впливом навіть сильніших емоцій. Брат Ґабріель ледве торкався їжі. Він був спустошений новиною про смерть Саймона, занурений у власний світ. Тоді мене ще більше шокувало, коли він раптом підвів голову і кинув на Марка погляд із таким сильним бажанням, таким пекучим почуттям, що я аж затремтів. Я був радий, що Марк спорожнював свою тарілку і не звернув уваги.
Я полегшено зітхнув, коли нарешті прозвучала молитва і всі вийшли. Вітер посилився, здіймаючи маленькі хвильки снігу і шпурляючи їх в обличчя. Я дав знак Марку зачекати біля дверей, доки монахи піднімали каптури і поспіхом виходили в ніч.
— Ходімо розберемося зі скарбником. Маєш при собі меч?
Він кивнув.
— Чудово. Тримай руку на мечі, доки я з ним розмовлятиму, нагадуй йому про нашу владу. А зараз — де він?
Ми почекали ще кілька хвилин, але брат Едвіг не з’явився. Тож ми повернулися до трапезної. Я почув заїкання скарбника, і ми знайшли його біля столу монахів, за яким сидів насуплений брат Ательстан. Скарбник тицяв пальцем у папір.
— Цей баланс підбитий н-неправильно, — сказав він. — Ти змінив плату за хміль. — Він сердито махнув документом, потім, побачивши нас, уклонився і нещиро всміхнувся. — Комісаре, добрий вечір. Сподіваюся, з моїми к-книгами все гаразд?
— З тими, які ми маємо. Хочу поговорити з вами, прошу.
— Звичайно. Хвилинку, якщо ваша ласка. — Він повернувся до свого помічника. — Ательстане, тут ясно як білий день, що ти змінив цифру в лівій колонці, щоб замаскувати той факт, що твої цифри не збігаються.
Я зауважив, що він переставав заїкатися, коли злився.
— Лише на кілька пенсів, брате скарбнику.
— Кілька пенсів — це кілька пенсів. Перевіряй кожен запис, доки не знайдеш помилки, усі двісті. Мені потрібен справжній баланс або ніякий. Тепер можеш іти.