Він махнув рукою, і молодий монах промчав повз нас.
— Вибачте, шановний комісаре, мені доводиться мати справу з т-тупаками.
Я зробив знак Марку, і він став на дверях, поклавши руку на меч. Скарбник кинув на нього неспокійний погляд.
— Брате Едвігу, — суворо сказав я. — Я зобов’язаний звинуватити вас у приховуванні бухгалтерської книги від королівського комісара, книги із синьою палітуркою, яку ви намагалися втаїти від комісара Синґлтона, яку повернули собі після його вбивства і приховали це від мене. Що скажете?
Він засміявся. Але багато чоловіків, звинувачених у справжньому злочині, будуть сміятися, щоб збентежити свого обвинувача.
— Божа смерть, сер, — закричав я. — Ви насміхаєтеся з мене?
Він підняв руки, протестуючи.
— Ні, сер, я прошу вибачення, але… ви не праві, це н-непорозуміння. Це та дівчина Ф’ютерер вам розповіла? Звичайно, брат Ательстан сказав мені, що ця б-безсоромниця бачила, як він сперечався з комісаром Синґлтоном.
Я подумки вилаявся.
— Вас не має цікавити, як я дістав інформацію. Чекаю на вашу відповідь.
— З-звісно.
— Не затинайтеся і не плюйтеся словами, щоб виграти час на придумування брехні.
Він зітхнув і стиснув руки.
— З комісаром Синґлтоном виникло н-непорозуміння, упокой, Господи, його душу. Він попросив наші б-б-б…
— Бухгалтерські книги, так.
— Як ви попросили, сер, і я дав їх йому, так само як дав їх вам. A-але знову-таки, як уже говорив вам, він часто приходив до контори сам, коли вона була зачинена, і пробував щось з-знайти. Я не перешкоджав йому, сер, хоча це в-вносило плутанину. За день до того, як його вбили, він підійшов до Ательстана, коли той з-замикав двері, і помахав книгою перед ним, як та дівчина вам, напевно, розповіла. Він узяв її в моєму кабінеті. — Він широко розвів руки. — A-але, сер, це була не бухгалтерська книга. У книзі прості записи, п-плани щодо майбутнього доходу, які я зробив незадовго до того, що він і побачив би, якби належно вчитався. Також можу вам її показати, якщо бажаєте.
— Ви забрали її з будинку абата після смерті комісара, нікому не сказавши.
— Ні, сер, не забрав. Служки абата знайшли її в його кімнаті, коли прибирали, упізнали мій п-почерк і повернули її мені.
— Але коли ми говорили раніше, ви сказали, що не впевнені, яку саме книгу взяв комісар Синґлтон.
— Я… я забув. Книга не важлива. Можу н-надіслати її вам, сер, ви самі переконаєтесь.
— Ні. Зараз ми підемо разом із вами і візьмемо її.
Він задумався.
— Ну?
— Звичайно.
Я махнув Марку стати осторонь, і ми пішли за ним через монастирський двір, Марк із лампою освітлював нам дорогу. Брат Едвіг відімкнув контору, і ми піднялися сходами до його кабінету. Він відімкнув свій стіл і витягнув із шухляди тонку синю книжку.
— Ось вона, сер. Подивіться.
Я зазирнув досередини. Справді, у ній не було акуратних колонок, тільки нацарапані позначення та арифметичні підрахунки.
— Я поки що її візьму.
— Б-безперечно. A-але чи можу я попросити, оскільки це приватний кабінет, щоб ви підходили до мене, перш ніж брати ще якісь книги? Щоб уникнути плутанини?
Я проігнорував запитання.
— З ваших інших записів я бачу, що монастир має великий надлишок, цього року більший, ніж минулого. Продаж землі приніс чималий капітал. Чому ж виникають заперечення на пропозиції брата Ґабріеля щодо ремонту церкви?
Він серйозно глянув на мене.
— Брат Ґабріель витратив би все, що ми маємо, на р-ремонт. А решта нехай р-руйнується. Абат дасть йому гроші на ремонт, проте треба збити ціну, інакше він усе забере. Це питання переговорів.
Усе звучало так правдиво.
— Дуже добре, — сказав я.
— Це все. На сьогодні. Але заждіть, ще одне. Ви згадали Еліс Ф’ютерер. Дівчина перебуває під моїм особливим захистом, і якщо її спіткає якась біда, вас одразу ж заарештують і відправлять до Лондона на допит. — Я розвернувся і вийшов.
— Справді, отакі бувають переговори, — сказав я, коли ми йшли до лазарету.
— Він так само слизький, як усі вони.
— Однак він не міг убити Синґлтона. Його не було в монастирі. І такий товстий кабан не міг би відрубати йому голову.
— Він міг убити Саймона Велплея. Можливо, у цій справі кілька людей діють разом.
Повернувшись у свою кімнату, ми переглянули бухгалтерську книгу.
Здавалося, що, як сказав скарбник, вона не містила нічого іншого, крім випадкових розрахунків і позначень, усе написано його акуратним округлим почерком, вицвіле чорнило перших сторінок свідчило, що книзі вже кілька років. Я відкинув її, потираючи втомлені очі.