Він подав мені збільшуване скло, яке використовують ювеліри, і я оглянув коробочку, шукаючи крихітну дірочку, проте нічого не знайшов. Натискав і штовхав, шукаючи потайний механізм, а тоді похитав головою.
— Я не можу розгадати секрет. На вигляд вона повністю замкнена.
— Жаль. Я хотів показати її королю, це його потішило б.
Він підвів мене до дверей і відчинив їх, його рука все ще лежала на моєму плечі, аби клерки побачили, що він прихильний до мене. Та коли я виходив із кімнати, мій погляд знову привернули два оскалені черепи, відблиск свічок вигравав довкола стародавніх очних ям. Рука мого господаря все ще обіймала мене, тож треба було стримати тремтіння.
Розділ другий
На щастя, коли я покинув Вестмінстер, дощ припинився. У сутінках повільно доїхав додому. Слова лорда Кромвеля налякали мене. Я усвідомив, що звик бути в пошані; думка про втрату протекції змусила мене здригнутися, але ще більше налякали запитання лорда Кромвеля про мою вірність. Мушу слідкувати за тим, що говорю в судах.
На початку року я купив просторий новий будинок на Канцлер-лейн, широка вулиця названа на честь двору Його Величності та мого коня. Це була прекрасна кам’яна будівля з повністю заскленими вікнами і коштувала чимало. Двері відчинила Джоан Вуд, моя економка. Добра, жвава вдова, вона служила в мене кілька років і зараз тепло мене привітала. Вона любила опікуватися мною по-материнськи, а я не заперечував, навіть якщо вона іноді виходила за межі своїх обов’язків.
Я зголоднів і, хоч було ще рано, попросив її приготувати вечерю, а тоді пішов у вітальню. Я пишався кімнатою, дерев’яні панелі якої за чималі гроші розмалював класичним лісовим пейзажем. У каміні горіли поліна, а поруч, на табуреті, сидів Марк. Це було доволі дивне видовище. Він зняв сорочку, оголивши білі мускулисті груди, і пришивав до коміра агатові ґудзики з вишуканим різьбленням. З десяток голок, кожна з довгою білою ниткою, були встромлені в його гульфик, об’ємний за останньою модою. Я ледве стримав сміх.
Марк усміхнувся своєю звичною широкою усмішкою, показавши гарні зуби, трохи завеликі для його рота.
— Сер. Я чув, що ви приїхали. Посланець від лорда Кромвеля приніс пакунок і сказав, що ви повернулися. Вибачте, що не встаю, але не хотілося б, щоб якась із цих голок висковзнула.
Незважаючи на усмішку, його погляд був насторожений; якщо я бачив Кромвеля, цілком імовірно, що про його ганьбу згадали.
Пробурмотівши щось, я помітив, що його каштанове волосся коротко підстрижене; король Генрі, сам підстригаючись коротко, щоб приховати лисину, яка постійно збільшувалася, наказав усім при дворі наслідувати його приклад, і це стало модним. Новий стиль добре пасував Маркові, а я вирішив залишити довге волосся, бо воно краще личило до моїх вугластих рис обличчя.
— А Джоан не могла пришити?
— Вона готувалася до вашого приїзду.
Я взяв товсту книгу зі столу.
— Бачу, ти читав мого Макіавеллі.
— Ви сказали, що можна, задля розваги.
Зітхнувши, я опустився у своє м’яке крісло.
— І він тобі сподобався?
— Не дуже. Він радить своєму володарю вдаватися до жорстокості й обману.
— Він вважає, що ці речі необхідні для успішного правління і що заклик письменників-класиків до чеснот ігнорує життєві реалії. «Якщо правитель, який хоче діяти чесно, оточений недобросовісними людьми, його падіння неминуче».
Він відкусив шматочок нитки.
— Гірка приказка.
— Життя Макіавеллі було гірким. Він написав свою книгу після того, як князь Медічі, якому вона присвячена, віддав його на тортури. Краще нікому не розказувати, що ти її читав, якщо повернешся у Вестмінстер. Цього там не схвалять.
Він підвів очі, вхопивши натяк.
— Я можу повернутися? Чи лорд Кромвель…
— Можливо. Ми ще поговоримо за вечерею. Я втомився і хочу трохи відпочити.
Я насилу підвівся з крісла і вийшов із кімнати. Марку не зашкодить трохи помучитися.
Джоан добре попрацювала; у каміні яскраво палахкотіло вогнище, а на ліжку була підбита пухова перина. Свічка горіла на столі біля моєї найціннішої власності — примірника нового видання Біблії англійською мовою. Я відчув умиротворення, коли побачив її, — освітлена, у центрі кімнати, вона привертала увагу. Далі розгорнув книгу і провів пальцями по готичному друку, глянцева поверхня якого виблискувала у сяйві свічки. Поруч лежав великий пакет документів. Я розрізав кинджалом печатку, твердий віск розтріскався на червоні уламки і впав на стіл. У пакеті був лист із дорученням, написаний енергійним почерком Кромвеля, переплетений том «Комперти» і документи, що стосувалися візитації до Скарнсі.