Він так і зробив, і ця дія, здавалося, трохи заспокоїла його. Я побачив, як щось іще піднялося на поверхню і плаває; великий чорний шматок тканини, роздутий зсередини газом. Я потягнувся своїм ціпком, боячись, що там друге тіло, однак це був лише габіт. Тож витягнув його на берег. Темні плями на тканині могли бути слідами застиглої крові. Я раптом згадав жирного коропа, якого ми їли на першу вечерю тут, і здригнувся.
Марк усе ще із жахом витріщався на тіло.
— Хто це? — спитав він тремтячим голосом.
Я зробив глибокий вдих.
— Припускаю, що це останки Орфан Стоунґарден. — Я подивився на жахливу голову, на сіру шкіру, що обтягувала череп. «Миле, ніжне личко, — казала добродійка Стамп. — Одне з найгарніших облич, яке я бачила в житті». Ось що мав на увазі Саймон Велплей, коли попереджав жінку про небезпеку. Він знав.
— Отже, тепер у нас три смерті.
— Молю Бога, щоб це була остання.
Я змусив себе підняти монаший габіт. Перевернув його і зупинив погляд на маленькій арфі, вишитій на тканині. Я бачив її раніше; це був офіційний знак ключара. Мій рот розтулився з подиву.
— Це знак брата Ґабріеля, — ахнув я.
Розділ двадцятий
Я наказав Марку побігти і привести абата, якнайшвидше, щоб зігрітися. Я подивився, як він чвалає крізь сніг, а тоді повернувся до ставка. Бульбашки все ще піднімалися з намулу, збурюючи поверхню. Мені було цікаво, чи там, унизу, була реліквія і, можливо, чаші, які мала б украсти бідолашна дівчина.
Тож змусив себе підійти до потопельниці. На її шиї висів тонкий срібний ланцюжок, і, хвилину повагавшись, я нагнувся і взяв його, легко розірвавши ланки пальцями. На ланцюжку був крихітний медальйон із грубою фігуркою чоловіка, що несе вантаж на спині. Я засунув його в кишеню і підняв меч. Це була дорога зброя, меч джентльмена. На лезі був витиснутий знак виробника «JS.1507», над зображенням квадратної будівлі з чотирма стрілчастими вежами.
Я пішов і сів на купу щебеню під стіною. Напружений від шоку, сидів і дивився на згорток в очереті. Через цей труп і холод мої пальці на руках і ногах невдовзі задубіли, тож я підвівся, почав розмахувати руками і тупати ногами, щоб відновити кровообіг.
Сніг скрипів під моїми чобітьми, доки я ходив туди-сюди і розмірковував, що означають ці відкриття. Я почав помічати закономірність, факти розкладалися у моїй голові по полицях. Невдовзі почув голоси з саду і побачив, що Марк поспішає назад у супроводі двох постатей у чорному — абата і пріора. Пріор Мортимус ніс велике покривало. Абат Фабіан зупинився і витріщився на труп на березі, на обличчі застиг переляк. Він умить перехрестився і пробурмотів молитву. Пріор підійшов до тіла, скривившись від огиди. Його погляд зупинився на мечі, якого я поклав на берег.
— Чи жінку вбили оцим? — видихнув він.
— Я так не думаю. Тіло збереглося під мулом; схоже, воно довший час там лежало. Але вважаю, що це меч, яким убили Синґлтона. Цим ставком користувалися як схованкою не один раз.
— Чий це труп? — у голосі абата вчувалася нотка паніки.
Я глянув на нього спокійним поглядом.
— Мені сказали, що два роки тому зникла колишня помічниця у лазареті. Дівчина на ім’я Орфан Стоунґарден.
Пріор ще раз глянув на труп.
— Ні, — почув я тихий голос, у якому чувся гнів, а також смуток, недовіра. — Але… вона втекла, — сказав він. — Вона була злодійкою…
Ми озирнулися, почувши, що підходять ще люди. Четверо слуг несли ноші. Абат кивнув пріору Мортимусу, і той накинув покривало на тіло. Абат нахилився до мене.
— У монастирі зчинився шум і крик. Люди бачили, як помічник Поер прибіг до мого будинку. Він сказав мені, що ви знайшли тіло, і я попросив слуг принести ноші, щоб забрати його. Але… будь ласка… чи можна його прикрити, ми просто скажемо, що хтось втопився у ставку, а не що це жінка…
— Поки що, — погодився я. І загорнув меч у мокрий габіт. Підійшовши ближче, служки відсахнулися і перехрестилися. — Марку, допоможи їм, — сказав я.
Я помітив, що під плащем він змінив свій мокрий одяг на синю сорочку служки. Марк допоміг їм покласти накритий покривалом труп на ноші й підняв його; тіло здавалося легким, як папірчик.
— Віднеси ноші в лазарет, — сказав я.
Ми рушили вслід за служками. Раз чи двічі я глянув на пріора Мортимуса, і він відвів погляд. Каламутна вода скрапувала з тіла, залишаючи слід на снігу.