Вона каже: гав, хрю, куд-кудах... Крістіна і Майкл Кроуфорд[109].
— Ніщо, — каже міс Кеті, — так не допомагає жінці виглядати молодшою, як коли вона тримає власного дорогоцінного новонародженого.
Куд-кудах, дзж-ж, іа-іа... Марґо Меррілл.
Знову клацає перемикач, і по телевізору з’являється міс Кеті, загримована під давню мумію, вкрита зморшками з латексу, — вона піднімається із саркофага з пап’є-маше, вкритого ієрогліфами, щоб загрожувати Олівії де Гевіленд, яка кричить і плаче.
Я питаю її — новонародженого чого?
У-у-ху, цвірінь, му... Джозефін Бейкер і вся її сім’я Райдуги[110].
У швидкому кадрі-вставці ми бачимо таке: сукня, там, на кухонному столі, цей подарунок — вона вкрита довгими золотаво-каштановими волосками того насиченого кольору червоного дерева, якого волосся набуває тільки тоді, коли воно мокре. Відкинута обгортка, смужка й гребінець — я маю їх підібрати. Чорна сукня — це ж уніформа покоївки.
Моє становище в цьому домі зовсім не відповідає посаді простої покоївки, чи куховарки, чи фрейліни. Мене в жодному разі наймали не як служницю.
Це не подарунок на день народження.
— Якщо в агентстві мене запитають, думаю, назву тебе au pair[111] — каже міс Кеті, стоячи навшпиньки, майже притуляючись носом до власного зображення на телеекрані. — Мені дуже подобається це слово... au pair — каже вона. — Воно звучить майже... по-французьки.
У сценарії Лілі Гелман, охоплена жахом, дивиться, як президент Джон Ф. Кеннеді та губернатор Джон Коннелі[112] вибухають фонтанами крові. Притиснувши руки до боків, стиснувши кулаки, Лілі відкидає голову назад і випорожнює рот, горло, випорожнює легені одним довгим, виючим «Ні-і-і-і!..» Негнучкий силует її болю намальований на тлі широкого, яскраво-блакитного неба Далласа.
Я сиджу і дивлюсь на зім’яту уніформу, на розірваний пакувальний папір. Забуті волоски. Сценарій, який лежить, відкритий, у мене на колінах.
— Через хвилинку можеш принести нам каву, — каже міс Кеті, затуливши екран телевізора долонею. Підібравши низ пеньюара і піднявши його, вона переходить через сцену вправо, до кухонного стола. Там міс Кеті вириває чепчик з відкритої коробки і каже: — На майбутнє — містер Вестворд любить каву з вершками, а не з молоком.
Надягнувши чепчик мені на маківку, вона каже:
— Voila! — Вона каже: — Сидить ідеально. — Щільно притиснувши чепчик мені до голови, міс Кеті каже: — Це італійською, означає — prego.
На моєму скальпі — жало: ледь чутні уколи шпильок, такі ж гострі й кусючі, як корона з колючок. І тут — повільне затемнення, наче з-за екрана, ми чуємо, що у двері дзвонять.
АКТ ПЕРШИЙ, сцена одинадцята
Якщо дозволите мені відволіктися і зануритись у дещо іншу тему, то я б хотіла поговорити про природу рівноваги. Або балансу, якщо хочете. Сучасна медична наука виявила, що людські істоти, здається, регламентуються заздалегідь визначеним, збалансованим відношенням росту й ваги, мужності й жіночності, і якщо втрутитися в ці формули, це може призвести до трагедії. Наприклад, коли «Ар-Кей-Оу Рейдіо», і «Моноґрем», і «Репаблік Пікчерз» почали прописувати ін’єкції чоловічих гормонів для того, щоб зробити грубішими деяких з їхніх найбільш кволих акторів чоловічої статі, які працювали за контрактом, ненавмисним результатом стало те, що у цих справжніх чоловіків повиростали цицьки, більші, ніж у Клодет Кольбер і Ненсі Келлі. Виявляється, людське тіло, коли йому надають зайвого тестостерону, підвищує власне виробництво естрогену, таким чином завжди намагаючись повернутися до власного балансу чоловічих і жіночих гормонів.
Таким же чином, актриса, яка занадто морить себе голодом, знижуючи вагу до значно нижчого рівня, ніж природний, скоро побачить, що вага її злетіла набагато вище за природний рівень.
Базуючись на десятиліттях спостережень, я припускаю, що неочікувані, високі рівні зовнішньої хвали завжди стимулюють таку ж саму кількість внутрішньої ненависті до себе. Більшість любителів кіно знайомі зі сценічно неврівноваженим психічним здоров’ям такої собі Френсіс Фармер[113], із надлишком лібідо якогось Чарлі Чапліна чи Еррола Флінна, й хімічною поблажливістю якоїсь Джуді Ґарланд. Такі прояви завжди сміховинно великі, вони граються занадто підкреслено. Моє припущення полягає в тому, що та чи інша знаменитість просто намагалася пристосуватися — інстинктивно шукаючи природної рівноваги — до противаги величезної та позитивної уваги публіки.
110
Джозефін Бейкер (1906—1975) — американська актриса і танцівниця, яка в 1937 році прийняла французьке громадянство. Вона також була відома як активний борець за громадянські права. В 1950-х роках на знак протесту проти расизму в Сполучених Штатах усиновила 12 дітей з різним кольором шкіри, яких називали сім’я Райдуги.
111
Au pair (читається «о пер») — програма культурного обміну, яка дає можливість молоді подорожувати та жити в іншій країні, мешкаючи в іншій родині. В обмін на особисте місце проживання, харчування та кишенькові гроші учасник програми доглядає за дітьми та виконує легку домашню роботу. Строк перебування у родині, як правило, становить один рік. Також терміном Au Pair називають учасницю програми.
112
Джон Коннелі (1917—1993) — американський державний і політичний діяч. В1963 році, в бутність губернатором Техасу, супроводжував президента Кеннеді в його поїздці по штату. Коли Кеннеді було смертельно поранено, Коннелі їхав з ним в одному автомобілі.
113
Френсіс Єлена Фармер (1911—1970) — американська акторка; стала відомою через свою скандальну та трагічну долю, у тому числі через госпіталізації акторки до психіатричної лікарні.