А Вебб — лихий, брехливий покидьок, дивиться на неї та цілує її у чоло.
АКТ ДРУГИЙ, сцена третя
У кадрі — інтер’єр шикарного театру на Бродвеї. Оточення включає портальну арку, завіса піднімається зсередини арки, нижче неї — причесані голови й басові інструменти музикантів в оркестровій ямі. Диригент, Вуді Герман[149], здіймає паличку, і повітря наповнюється надихаючими звуками увертюри Оскара Леванта в аранжуванні Андре Превіна[150]. Додаткові музичні номери Зіґмунда Ромберґа та Віктора Герберта. За роялем — Володимир Горовіц[151]. Коли завіса піднімається, ми бачимо хор, до якого входять Рут Доннеллі, Барбара Меррілл[152], Альма Рубенс, Захарій Скотт і Кент Сміт — вони танцюють польку на палубі військового корабля США «Арізона» дизайну Романа Тиртова, який пришвартований у центрі сцени. Японські адмірали Ісороку Ямомото та Хара Тадаши[153] танцюють із Кінуйо Танакою[154] та Торою Тейе[155], відповідно. Енді Клайд[156] виконує несамовиту чечітку в ролі молодшого лейтенанта Кацуо Сакамакі — за офіційною версіею, першого японського військовополоненого. Анна Мей Вонґ відбиває соло у степ у ролі капітана Міцуо Фушида, а Текс Ріттер[157] заміщає генерала Дуґласа Мак-Артура. Еміко Якумо та Тіа Хео в ролі капітан-лейтенанта Сіґеказу Сімазакі та капітана Мінору Ґенда — головні танцюристи серед японських молодших офіцерів.
Хореограф му, куд-кудах, гав... Леонід Мясін[158].
Постановка цвірінь, і-і-і-а-а, няв... В. Маккуїн-Поуп[159].
Оркестр стихає, а військовий корабель США «Оклахома» вибухає біля ватерлінії і починає йти на дно — справа від акторів. Рідке паливо горить — зліва від акторів — і пересувається в глибину сцени, де підпалює військовий корабель США «Західна Вірджинія». На авансцені японський торпедоносець «Накадзіма» завдає удару в корпус військового корабля США «Каліфорнія».
Японські винищувачі «Зеро» атакують серійний номер, зрешечують хор кулями. Пікірувальні бомбардувальники «Айті» атакують Перл Байт і Тоні Кертіса[160], нагадуючи вибух червоного сиропу з кукурудзи, а невгамовні перископи японських надмалих підводних човнів снують туди-сюди за рампою.
Коли «Арізона» починає перекидатися, ми бачимо, що Кетрін Кентон, волаючи, мчить до позиції гармати лівого борту і стягує з сидіння тіло мертвого старшини-артилериста. На грудях її оливково-сірої форми вишито напис: «Рядовий 1-го класу Гелман». Моя міс Кеті відтягує вбитого героя вбік і прикладає долоні до його грудей. Навколо неї вибухають гранати, літає шрапнель, а губи міс Кеті нечутно шепочуть молитву. Повіки загиблого моряка, якого грає Джекі Куґан, тріпотять. Юнак розплющує очі, моргає, — тепер міс Кеті колише його в обіймах, — дивиться в її знамениті фіалкові очі й каже: «Я в раю?» Він каже: «Ви... Бог?»
Навколо з вереском літають «Зеро», у них під ногами потопає «Арізона», яка занурюється в маслянисту, палаючу воду Перл-Харбора, а міс Кеті сміється. Цілуючи хлопця в губи, вона каже: «Майже вгадав... Я Ліліан Гелман».
Оркестр не встигає зіграти наступну ноту, а міс Кеті стрибає вперед і випускає артилерійський набій у величезну палубну гарматну установку. Різко розвертаючи величезний ствол, вона веде його за пікіруючим бомбардувальником «Айті», чекаючи, коли він опиниться в перехресті її прицілу. Форма її моряка вправно забруднена і розірвана Адріаном Адольфом Ґрінберґом[161], на її криваві рани натякають яскраві латки з малинових скалок і гірського кришталю, пришиті навкруги кожної дірки від кулі. Співаючи перші такти своєї великої пісні, міс Кеті випускає набій і підриває ворожий літак, перетворюючи його на сліпучий вибух пап’є-маше.
Поза екраном чийсь голос кричить: «Зупиніть!» Жіночий голос кричить, перекриваючи звуки скрипок і валторн, ракетний і автоматний вогонь, кричить: «Та твою мать, зупиніть!» Гупаючи, центральним проходом театру йде жінка — одна рука піднята, вона тримає сценарій, скручений так щільно, наче це поліцейський кийок.
Оркестр різко припиняє грати. Співаки замовкають, їхні голоси загасають. Танцюристи уповільнюються і зупиняються, а винищувачі звисають після несподіваної зупинки, повільно рухаючись, між повітрям і землею, з невидимих дротів.
З авансцени, під кутом 180 градусів, ми бачимо, що ця жінка, що кричить, — сама Ліліан Гелман, і вона каже: «Ви руйнуєте історію! Заради кохання Анни К. Нільссон[162], я, начебто, не шульга»!
151
Зіґмунд Ромберґ, Віктор Герберт, Володимир Горовіц — американські піаністи та композитори.
157
Рут Доннеллі, Альма Рубенс, Захарій Скотт, Кент Сміт, Анна Мей Вонґ — американські актори.
158
Леонід Мясін (1896—1979) — російський (на еміграції) хореограф і балетний танцівник, кіноактор; автор понад 70 балетних постановок.
161
Адріан Адольф Ґрінберґ (1903—1959) — відомий американський дизайнер, який за свою кар’єру створив костюми до більш ніж 250 фільмів.