«Опустившись до ніжної шиї в ароматні мильні бульбашки, — провадить коментатор далі, — Кетрін видала задоволений стогін. У цей момент нашого безцінного щастя радіо, яке грало чудовий «Блискучий вальс» Фредеріка Шопена, зісковзнуло зі свого небезпечного карниза. Просто випадково всі різноманітні лампи також упали, глибоко занурившись у привабливі води, і зварили мою кохану живцем, наче яйце, яке б’ється в агонії, і верещить, і зазнає тортур...»
У кадрі ароматна піна кипить, бурлить, підіймається, закриваючи сцену смерті, яка виблискує та шипить. Мій голос за кадром читає: «Кінець».
АКТ ДРУГИЙ, сцена сьома
Ми даємо зворотний кадр і бачимо залу розкішного театру на Бродвеї, де вибухає японська бомба і стріляє шрапнеллю в Юла Бріннера[172] в ролі Дуайта Д. Ейзенхауера. Військовий корабель США «Арізона» нахиляється на правий борт, загрожуючи перекинутися на Віру-Еллен[173], яка співає роль Елеонори Рузвельт. Військовий корабель США «Західна Вірджинія» перекидається на Невіла Чемберлена[174] та Лігу Націй.
Поки «Зеро» атакують Івора Новелло[175], моя міс Кеті лізе на фок-щоглу лінкора, якому загрожує зенітний вогонь і Лайонелл Етвіл[176], тримаючи чеку ручної гранати в зубах. Різко смикнувши головою, міс Кеті висмикує чеку, розмахується, щоб метнути гранату, але кидає її занадто далеко. Чавунний ананас проноситься повз Хірохіто і влучає в Романі Романі, який сидить у струнній групі в оркестровій ямі.
З місця в партері — п’ятий ряд, центр — хтось верещить: «О, припиніть, нехай вам трясця!» Ліліан Гелман підводиться, розмахується згорнутим екземпляром партитури, рубає нею повітря, наче стеком. Лілі репетує: «Просто припиніть! — Вона репетує: — Ти допомагаєш та заспокоюєш ворога!»
На сцені вся імператорська японська армія повільно зупиняється. Убиті моряки, розкидані по палубі військового корабля США «Теннессі», встають і крутять головами, щоб розім’яти здерев’янілі шиї. Молодший лейтенант Джо Тауссіґ повертає військовий корабель США «Невада» до порту, а Лілі піднімається на авансцену. Її слина виблискує у вогнях рампи, коли вона верещить: «Fouette еn tournant[177], коли кидаєш гранату, ти, дурна сучко!» Щоб показати, як треба, Гелман випростовується, тремтить на кінчику пальця, потім б’є піднятою ногою повітря і крутиться. Вона б’є та крутиться, і кричить: «І роби повний оборот, а не половину...»
Під кутом 180 градусів ми бачимо Теренса Террі і мене — ми сидимо у задніх рядах партеру в оточенні розмаїття мішків для одягу, коробок для капелюхів і покинутих дітлахів. Більше в партері ніхто не сидить. Террі робить припущення, що міс Кеті навмисно так невміло кидає гранату. Минулого разу вона влучила у Барбару Бель Ґеддес[178]. До того граната відскочила від твердою скальпа Г’юма Кроніна[179]. Якщо Вебстер планує вбити її на піку нового сценічного успіху, пояснює Террі, для міс Кеті навряд чи є сенс у тому, щоб перемогти злого імператора Сьо-ву. Якщо рецензії на прем’єру будуть бурхливими, це тільки посилить небезпеку для неї.
На сцені Лілі Гелман робить ідеальний крок pas de bouree[180] і водночас стріляє прямо проміж очей Бадді Ебсена[181].
Передаючи пістолет міс Кеті, Гелман каже: «А тепер спробуй сама...»
Вона не влучає і вбиває Джека Елама[182]. Ще один постріл — і куля відлітає рикошетом від військового корабля США «Нью-Джерсі» та ранить Сід Чарісс[183].
Я роблю записи в блокноті, що лежить у мене на колінах, схиливши голову над роботою. Під блокнотом я ховаю останню переробку «Рабині кохання» — четверту чернетку останнього розділу. Сценарій після автобуса, після ями з ведмедями гризлі, після страти у ванні з бульбашками.
На сцені Лілі Гелман виконує серію jetes[184], водночас прицілюючись з вогнемета в «Летючих Ескаланте».
Через прохід від Террі я сиджу і пишу — сторінки блокнота розгорнуті в мене на колінах — у неясному світлі. Кінчик моєї авторучки шкрябає, сковзає, залишає рядки та речення на кожній сторінці; я кажу, що пам’ять — це всього лише особистий вибір. Дуже обміркований вибір. Коли ми пригадуємо когось — батьків, чоловіка чи дружину, друга — кращими, ніж вони, мабуть, були, ми робимо так, щоб створити ідеал, щось таке, чого ми самі можемо прагнути. Але коли ми пам’ятаємо когось як п’яницю, брехуна, нахабу — ми просто створюємо виправдання власній поганій поведінці.
172
Юл Бріннер (справжнє ім’я — Юлій Борисович Бріннер; 1920—1985) — видатний американський актор російського й українського походження, лауреат премії «Оскар» у номінації «найкращий актор» (1956), володар престижної театральної нагороди «Тоні».
174
Невіл Чемберлен (1869—1940) — британський державний діяч, прем’єр-міністр Великої Британії в 1937—1940 роках.
178
Барбара Бель Ґеддес (1922—2005) — американська акторка, художниця та автор книжок для дітей.
180
Pas de bouree (па де буре, фр.) — карбувальний танцівний крок, переступання з малим просуненням уперед.
184
Жете (фр. jeté, від jeter — кидати) — один з основних стрибків па у класичному танці, коли під час танцівного кроку вага тіла танцюриста переноситься з однієї ноги на другу.