Не підводячи очей від блокнота, я кажу — наскільки це можна сказати про людей, які читають такі книжки. У найкращому разі люди шукають високі зразки для наслідування, такі, як Кетрін Кентон, на створення якої я витратила все своє життя. Інші читачі шукатимуть дешевих проституток у книзі Вебстера Карлтона Вестворда III, для того щоб мати спокій і дозвіл для свого дешевого, безладного життя.
Усі люди шукають або причини для того, щоб бути хорошими, або виправдань за те, що вони погані.
Можете назвати мене елітаристкою, але я, все ж таки, не Мері Пікфорд.
На сцені Лілі б’є в долоні, двічі, й каже: «О’кей, давайте іде раз, з того моменту, коли скалки бомби рвуть на шматки капітана Мервіна Бенніона[185]».
У тиші всі присутні, від Рікардо Кортеса[186] до Гоуп Ленґ[187], Балко моляться за те, щоб пережити міс Гелман і таким чином уникнути долі потрапити після смерті до її огидної само-міфології. Її синдром Туретта, звичка згадувати імена знаменитостей, покладена на музику Отто Гарбахом. У присутності міс Гелман атеїстів не буває.
Лілі Гелман верещить: «Кетрін!»
Міс Кеті верещить: «Гейзі!»
Ш-ш-ш-ш, ревіння віслюка, гав... Боже милостивий.
У нас завжди знайдеться конкретна особа, яку можна звинуватити.
Правда про погану гру міс Кеті в тому, що вона весь час шукає випадкову міну чи гвинтівку, які мають покінчити з її життям. Вона не може зосередитися через острах, що вона не встигла прочитати будь-яку нову версію «Рабині кохання» і може загинути будь-якої миті. Через військовий корабель, що вибухне. Через прожектор, який зірветься із софітів. Будь-який бутафорний розкладний ніж може бути замінений на справжній кинджал, який опиниться в руках якогось японського солдата, який про це нічого не знає, або Аллана Дуана[188]. Поки ми тут сидимо, Вебстер Карлтон Вестворд III може припасовувати бомбу або накачувати отруйний газ до гримерки міс Кеті. За таких обставин, звичайно, вона не може пристойно впоратися із pas de deux[189].
Террі каже: «Чому ти залишаєшся з нею? — Він питає мене: — Чому ти залишалася з нею всі ці роки?»
Тому, відповідаю я, що життя Кетрін Кентон — це моя робота, яку ще не закінчено. Дружина лорда Байрона. Дружина Папи Інокентія VI і дружина Пауля фон Гінденбурґа, мабуть, найкращі роботи міс Кеті, але вона — моя найкраща робота. Не відволікаючись від написання своїх карлючок, я кажу, що міс Кеті — мій незакінчений шедевр, а художник не залишає роботу, коли зустрічає труднощі. Або коли предмет мистецтва починає зустрічатися з негідними чоловіками. Моя професія — не няня чи ангел-охоронець, але ж я виконую обов’язки їх обох. Моя постійна робота — це те, що Волтер Вінчелл називає «Квочкою для зірок». «Доглядач знаменитостей», за висловом Ельзи Максвелл.
Я знову знаходжу найостанніший варіант Вебстерової пристрасної інтимної біографії і протягую її через прохід Террі.
Не встаючи з місця, Террі питає: «Як так вийшло, що її не вбило струмом?»
Міс Кеті вже кілька днів не приймає ванну, кажу я йому.
Від неї тхне тим, що Лоуелла Парсонз називала «Ароматом кохання».
Террі нахиляється й забирає сторінки з моєї витягнутої руки. Проглянувши першу сторінку, він читає: «Ніхто не зміг би передбачити, що до кінця цього дня моя найкоханіша Кетрін розіб’є всі, до останньої, кістки у своєму спокусливому тілі, а її чарівна голлівудська кров буде розбризкана на половині центру Манхеттена...»
АКТ ДРУГИЙ, сцена восьма
Голос Теренса Террі читає далі, тепер як аудіоміст із попередньої сцени: «...моя найкоханіша Кетрін розіб’є всі, до останньої, кістки у своєму спокусливому тілі, а її чарівна голлівудська кров буде розбризкана на половині центру Манхеттена...», а ми знову переходимо до уявного епізоду. Тут гнучкий, ідеалізований Вебстер і міс Кеті стрибають по відкритому оглядовому майданчику на 84-му поверсі Емпайр-Стейт-Білдінґ.
Поза кадром голос Террі читає: «Щоб відсвяткувати піврічний ювілей нашого першого знайомства, я зняв найвище орлине гніздо на казковому острові Манахатта». Він читає вголос: «Там я замовив романтичну вечерю для двох, яку організували Перінос, що знаходяться за 3000 миль звідтам».
У мізансцені ми бачимо накритий на двох столик під білою скатертиною, заставлений кришталевими бокалами, фарфоровим посудом і срібними столовими приборами. Джуліан Елтіндж[190] брязкає по клавішах рояля, який підняли сюди лебідкою для цього вечора. Джуді Холлідей[191] співає пісні з програми Марка Бліцштейна та Марка Коннелі, їй акомпанують Симфонічний оркестр королівського балету Бірмінгема та Мірна Лой[192]. У всіх напрямках блищать вогнями шпилі Нью-Йорка.
185
Мервін Бенніон (1887—1941) — капітан військово-морських сил США, який загинув під час атаки на Перл-Харбор. Зі смертельними ранами залишився командувати своїм кораблем, за що був нагороджений посмертно «Медаллю Пошани».
190
Джуліан Елтіндж (1881—1941) — вигадане ім’я Вільяма Дальтона, американського актора та пародиста, який пародіював в образі жінки.
191
Джуді Холлідей (1921—1965)— американська акторка, яка отримала «Оскара» у 1950 р. за кращу жіночу роль.