Голос Теренса Террі читає: «Були присутні тільки creme de la creme[193] офіціантів й естрадних артистів, і в усіх були мило зав’язані очі, як у шедеврі Еріха фон Штрогейма[194] «Весільний марш», так що нам з Кетрін не доведеться почувати ніяковість, коли ми віддамося нашим тілесним нападам одне на одного».
Щоб підкреслити той факт, що мова тут йде про їх -надцяту сексуальну сцену, гнучка і тонка, знята в нечіткому фокусі міс Кеті і Вебстер спаровуються формально, наче роботи, не дивлячись одне на одного. Закотивши очі під лоба, висунувши язики з ротів, дихаючи наче дикі звірі, пара змінює позицію мовчки, і вологі ляпання їхніх статевих органів погрожують заглушити живу музику.
«Ми займалися коханням під мільярдом зірок і над морем із десяти мільйонів електричних вогнів. Там, між раєм та землею, офіціанти з пов’язками на очах нахиляли пляшки шампанського «Моє» просто у наші жадібні, ненажерливі роти, розбризкуючи іскристе вино на смачні груди Кетрін, у той час, коли я задовольняв і далі її ненажерливі стегна, а неуважні офіціанти скидали один за одним охолоджені сирі устриці у слизький жолоб її королівського горла...»
Розпусна пара спаровується далі. Джеммі Дюранте підходить до мікрофону — на очах у нього пов’язка — і співає «Sentimental Journey».
«Щоб дотриматися мого запланованого подарунка, — провадить коментатор далі, — у ту мить, коли Кетрін ставала дибки, стискалась у petite mort[195] а різні паруючі струмки її жіночих соків каскадами збігали вниз по її скульптурних стегнах, і під такі крещендо зростаючих звуків пристрасті невидима рука ввімкнула розмаїття прожекторів, які омили верхівку вежі. Пекуче світло, яке вилилося на нас, було не звичайного білого кольору — ні, сьогодні воно світилося саме тим відтінком, котрий притаманний безумно фіалковим очам Кетрін...»
Пара робить крок у різні боки й починає неуважно витирати свої мокрі стегна, користуючись серветками, які вони після цього жмакають і кидають на підлогу. Аналогічним чином забруднені тканинні серветки покривають дах, а пара продовжує витиратися бахромою білої скатертини.
«За кілька секунд, — читає Террі, — ми розірвали свій тілесний зв’язок і, знову бездоганно одягнені, сіли серед пишного вбрання, насолоджуючись елегантною ароматною їжею — підсмажені пташенята, яких нам подали на фарфорі з Ліможа, гарнірувані вареною морквою та часником, а також начинена з обох боків печена картопля, або на вибір — маленький овочевий салат під соусом «ранчо» чи плов.
“Вебстер, — сказала Кетрін, — ти дуже мужній самець, і ця велична вежа — єдиний твій фалічний суперник в усьому світі. — І додала з похітливою усмішкою: — І я з радістю пройшла б мільйон сходинок, щоб сісти аж на верхівці обох..”».
На противагу зрілому коментарю за кадром, ідеалізовані міс Кеті та Вебстер просто поглинають їжу, дуже швидко, хлебчуть вино, ножі та виделки дзенькають по тарілках, ковтають так швидко, що відрижка загрожує перекрити музику. Жирними пальцями вони розривають крихітні тільця пташенят, плюють пережовуваними кісточками на вулицю, що далеко внизу. Офіціанти із зав’язаними очима ходять навколо, спотикаючись.
Незважаючи на таку неестетичну поведінку, голос Теренса Террі неуважно читає далі: «Навіть зараз, коли ми з Кетрін встали й підійшли до дуже високого парапету вежі, готуючись підняти бокали з шампанським у тості за це найбільш гламурне місто в світі, численні менш значущі смертні ходили у нас під ногами, не знаючи про щастя, яке існувало у такій височині над їхніми головами. Десь унизу блукали Еліа Казан[196], Артур Трічер та Енн Бакстер, кожен у своєму обмеженому існуванні. Там унизу повільно проходили Вільям Кеніґ, Руді Веллі та Ґрейсі Аллен, які, безсумнівно, вважали, що живуть дуже наповненим життям. Але ні, якщо Мері Майлз Мінтер, Леслі Говард[197] і Біллі Бітцер[198] і справді були такими мудрими та обізнаними, вони б тоді були нами».
Ідеалізовані чоловік і жінка відштовхуються від обіднього столу, хапають бокали й нахиляються до краю будівлі.
«Через непередбачливість, — каже коментатор, — можливо, ми теж були засліплені своїм вищим щастям. «О, Кетрін, — добре пам’ятаю я свої слова, — я так сильно кохаю, кохаю, кохаю тебе!» Повідомляючи їй свою думку не тільки любовним зондом, але й ротом.
Якщо дозволите сказати це — з кожним вдихом кожне слово змішувалося із присмаком її шикарних стегон...»
Просочена світлом зірок, стилізована версія міс Кеті випиває залишки шампанського і передає порожній бокал ідеалізованому Вебстеру. Музики з пов’язками на очах пиляють і далі на своїх скрипках, заступник Вебстера дивиться на годинник і позіхає, прикриваючи рота долонею.
196
Еліа Казан (1909—2003) — видатний американський продюсер, сценарист, кінорежисер, лауреат «Оскара».
197
Артур Трічер, Енн Бакстер, Вільям Кеніґ, Руді Веллі, Ґрейсі Аллен, Майлз Мінтер, Леслі Говард — американські актори та акторки.
198
Біллі Бітцер (1874—1944) — видатний американський кінематографіст, який: вніс багато інновацій у кінематограф.