«Під час того яскраво палаючого фіалкового моменту нашого блискучого поклоніння, — читає коментатор, — елегантно взута ніжка Кетрін підсковзнулася на залишках нашої пристрасті. У цю ганебну мить найбільш яскрава зірка людства впала — блискуча комета Галлея з вереском промчала до метушливих тротуарів Західної 34-ї стрит».
Дублер Кетрін покірно знизує своїми ідеальними плечима. Вона скидає обидві туфлі на високих підборах, лізе на поручень і, наче лебідь, пірнає у прірву. Ідеалізований дублер Вебстера дивиться, як вона пірнає, а потім нахиляється, щоб підібрати її туфлі на підборах, і кидає їх слідом за нею.
Голос Террі читає: «Кінець».
АКТ ДРУГИЙ, сцена дев’ята
Пробачте мені, будь ласка, але я повинна ще раз порушити четверту стіну. У той самий час, коли міс Кеті викручується та парирує зазіхання на своє життя, відбувається цікава зміна. Постійна загроза жорстокої смерті перетворює Кетрін Кентон на напружений м’яз. Постійна загроза отрути вбиває її апетит, а необхідність буди постійно пильною утримує її від віддавання утісі пігулок і алкоголю. В умовах такої напруженості її хребет став негнучким від рішучості. Її груди постійно випнуті, живіт підібраний, і вона несе себе із хоробрістю солдата, який прямує на поле бою. Присутність смерті, що завжди переслідує, завжди поряд, пробудила в ній почуття вібруючого життя. Троянди квітнуть на щоках моєї міс Кеті. Її фіалкові очі виблискують, готові зустріти несподівану небезпеку.
Більшою мірою, ніж усі пластичні операції та вся існуюча косметика, жах перед неминучою загибеллю повернув міс Кеті до яскравого, юного життя.
Навпаки, Вебстер Карлтон Вестворд III, колись такий молодий та ідеальний, тепер здається виснаженим, пораненим, постраждалим у бою, його вродливе обличчя атакують зморшки... подряпини... стібки. Густе волосся зразка Вебстера спадає пасмами й клубками. Зазнаючи поразки кожного разу, він переймає поведінку відлупцьованого, лякливого пса.
І втім, він продовжує, якими б не були його мотиви, залишатися з моєю міс Кеті. Завжди залишається можливість того, що ми не передбачимо якийсь замах, і міс Кеті мусить завжди бути насторожі. Одного разу, через напад обережності, вона зіштовхнула молодого Вебстера зі сходів біля фонтана Віфезда, і він і досі трохи кульгавий — щоб вилікувати йому щиколотку, хірурги вставили йому стальний стрижень. Іншого разу, в «Російському кафе», коли вона невірно зрозуміла його швидкий жест і вирішила, що він замислив недобре, вона проколола йому руку гострим ножем, щоб захиститися. Іншого разу вона зіштовхнула його з платформи метро. Його обличчя стовідсоткового американця посиніло й опухло від опіків, спричинених тим, що міс Кеті напала на нього з палаючим банановим десертом. Його яскраво-карі очі тьмяні й налиті кров’ю від профілактичного удару крокетним молотком міс Кеті.
Ось така цілковита зміна: у той час коли міс Кеті стає більш енергійною та сповненою життя, зразок Вебстер усе більше занепадає у старечу неміч. Незнайомець, якби зустрів цю пару вперше, опинився б у важкому становищі, вирішивши сказати, хто з них старший, а хто молодший. Беручи до уваги її пихатий вираз обличчя, важко вирішити, що, з точки зору міс Кеті, більш огидне: очевидні плани Вебстера вбити її чи те, що мужності в ньому все менше й менше.
А з усіма цими шрамами, опіками й подряпинами цей скалічений зразок Вебстер більше схожий на того монстра, про якого я попереджала міс Кеті.
У жорсткому переході ми швидко переходимо до наступного кадру — генеральної репетиції нової постановки на Бродвеї, у той момент, коли лунає музика, а весь акторський склад співає, у той час коли міс Кеті піднімає американський прапор на острові Іото, а їй допомагають Джек Вебб і Акім Таміров[199]. Вишикуваний, як у Флоренза Зіґфелда[200], хор із красунь Мака Сеннета[201] піднявся, коли військові з японської імператорської армії в розроблених Едіт Гед[202] коротеньких костюмах, які майже нічого не прикривають, зчепилися ліктями й стали танцювати, так високо піднімаючи ноги, що було видно їхні фашистські сідниці. Спектакль займає весь кадр, зйомка йде із середньої відстані, зображення наповнено рухом, кольором і музикою, поки камера не від’їжджає і ми не бачимо, що ряди партеру — знову — майже всі порожні.
Луїза Райнер співає трохи фальшиво під час «Різанини в Нанкіні», а Конрад Фейдт помилився в кількох танцювальних па під час «Маршу смерті в Корреґідорі», але в усьому іншому перша дія, здається, пройшла гладенько. Постійний плюмаж, справжня грибоподібна хмаринка з білого сигаретного диму підіймається з місця Ліліан Гелман у центрі п’ятого ряду; на флангах сидять Майкл Кертіс[203] і Сінклер Льюїс[204]. На Західній 34-й стрит уже стоїть намет із написом: ««Безумовна капітуляція» — у ролях Кетрін Кентон і Джордж Цукко. Музика й лібрето Джерома Керна та Вуді Ґатрі[205]». Біля службового входу розвантажують вантажівку від друкаря — цілі стоси глянсуватих програм. За кулісами Елай Воллак у ролі Говарда Г’юза[206] щось робить, сидячи в кабіні макета «Смерекового гусака»[207] в натуральну величину, якого виготовили з бальзи.
203
Майкл Кертіс (1886—1962) — угорсько-американський кінорежисер, лауреат премії «Оскар» (1943); зняв понад 50 фільмів у Європі й 100 у США після еміграції; працював на студії Warner Bros.
204
Сінклер Льюїс (1885—1951) — видатний американський письменник, Нобелівський лауреат (1930).
206
Говард Г’юз (1905—1976) — американський підприємець, інженер, новатор американської авіації, режисер, кінопродюсер, а також один з найбагатших людей у світі.
207
«Смерековий гусак» («Г’юз Н-4 Геркулес») — літак вагою 136 тонн, найбільший літаючий човен. Перший і єдиний свій політ він здійснив під керуванням самого Говарда Г’юза 2 листопада 1947 року.