По телевізору моя міс Кеті грає роль іспанської королеви Ізабелли І, яка покинула свої королівські обов’язки в замку Альгамбра, щоб провести коротку відпустку на Маямі-Біч, прикидаючись простою циркачкою із шоу «танець на канаті», для того щоб покорити серце Христофора Колумба, якого грав Реймон Новарро[27]. Камера наїжджає на камею Люсиль Болл, котру їй видали в борг на «Ворнер Бразерз», і яка знімалась у ролі суперниці міс Кеті, королеви Єлизавети І.
Тут все із західної історії, як її бачить сучий син Вільям Вайлер[28].
За дверима до ванної, у потоці гарячої води, моя міс Кеті видає: гав, і-а-а, хрю... Дж. Едґар Гувер[29]. Мої вуха напружуються, щоб почути її белькотіння.
Китиці звисають із краю покривала червоного атласу, з балдахіна над ліжком, із завіси на вікні. Все задраповано у червоний оксамит, оксамит із підрізаним ворсом. Шпалери з ворсистим малюнком. Яскраво-червоні стіни, з м’якою підкладкою, простьобані ґудзиками, завішані дзеркалами у стилі Людовіка XIV. Лампи, з яких каплями звисають ограновані кристали, що виблискують яскравими фіговинами. Камін, що його вирізали із рожевого оніксу та рожевого кварцу. Таке враження, що все це настільки віддалене й тихе, нібито спить, засунуте глибоко в піхву Мей Вест[30].
Ліжко із завісою на чотирьох стовпчиках, її оздоблення та ліпнина, вкриті червоним лаком, відполіровані настільки, що дерево здається мокрим. Розкидані по ньому обгортки від цукерок, собака, картка для гостей.
Вебстер Карлтон Вестворд III, американський взірець, із яскраво-карими очима. Очима кольору кореневого пива. Молодий чоловік, якого посадили так далеко за столом на сьогоднішньому обіді. Номер телефону, написаний від руки, код у Мюррей-Гілл.
По телевізору Джоан Кроуфорд[31] заходить у ворота Мадрида, одягнена в легку й прозору тканину в стилі гарему, обома руками тримає перед собою плетеного кошика, доверху навантаженого картоплею й кубинськими сигарами, її голі кінцівки й пофарбоване у чорний колір обличчя натякають на те, що вона — викрадена і кинута в рабство жінка з племені майя. Підтекст тут такий: або у Кроуфорд сифіліс, або ж вона нібито таємна людожерка. Заплямована здобич Нового Світу. Наложниця. Можливо, вона з племені ацтеків.
Це легке підняття оголеного лівого плеча Кроуфорд, знизування плечима як ознака ганьби — ще один красномовний жест, украдений у мене.
Над поличкою висить портрет міс Кетрін, написаний Сальвадором Далі, він підіймається із хащі гравірованих запрошень і вставлених у срібні рамки фотокарток чоловіків, кого Волтер Вінчелл назвав би «Джаз-бендом колишніх». Колишні чоловіки. Портрет моєї міс Кеті: брови здіймаються в здивуванні, але важкі вії тягнуть донизу, повіки майже опущені через нудьгу. Руки огортають обличчя, пальці широко розставлені над знаменитими вилицями і зникають у високій, як личить кінозірці, зачісці золотаво-каштанового волосся. Її рот, щось між сміхом і позіханням. Валіум і декседрин. Між Ліліан Гіш[32] і Таллулою Банкгед[33]. Портрет здіймається із запрошень і фотокарток, майбутніх вечірок і минулих шлюбів, свічок, що миготять, і напіввикурених цигарок, що стирчать із кришталевих попільничок, а з них нитками підіймається білий дим, догори, залишаючи слід фіміаму, згорнутий кільцями. Це вівтар для моєї Кетрін Кентон.
Я, котра завжди оберігає цю святиню. Не стільки служниця, скільки верховна жриця.
У тому, що Вінчелл назвав би «Нью-Йоркський протокол», я несу картку гостя до каміна. Гойдаю її у вогні від свічки, доки вона не спалахує. Однією рукою я залажу в камін, занурююсь у відкриту печеру з різного рожевого оніксу та рожевого кварцу, шукаю навпомацки у темряві, доки мої пальці не знаходять заглушку і не смикають її. Тримаючи білу картку, Вебстер Карлтон Вестворд III, скручуючи її в тязі в димарі, я споглядаю, як вогонь жере ім’я і номер телефону. Запах ванілі. Попіл падає на холодну підлогу каміна.
По телевізору Престон Стерджес[34] і Гарпо Маркс[35] з’являються як Тіхо Браге й Коперник. Перший стверджує, що Земля обертається навколо Сонця, другий — що світ, взагалі-то, рухається навколо Рити Хейворт[36]. Фільм зветься «Армада кохання», і Девід О. Селзнік[37] зняв його на відкритому знімальному майданчику «Юніверсал» того року, коли кожна друга пісня на радіо була у виконанні Гелен О’Коннел, яка співала «Bewitched, Bothered and Bewildered», а акомпанував їй джаз-бенд Джиммі Дорсі.
Двері до ванної кімнати широко розчиняються, голос міс Кеті промовляє: гав, дзяв, куд-кудах... Максвелл Андерсон[38]. Волосся її величності Кетрін Кентон завинуте в тюрбан із білого рушника. Її обличчя приховане за маскою із розчавленого авокадо та маточного молочка. Затягнувши пасок халата навколо талії, моя міс Кеті дивиться на помаду, що валяється на її ліжку. Розкидані запальничка, і ключі, і платіжні картки. Порожня вечірня сумочка. Її погляд переходить на мене — я стою біля каміна, язики вогника свічки злизують усе під її портретом — виставку «Джаз-бенду колишніх», запрошення, всі ці майбутні гарантії отримати задоволення, і, звичайно ж, квіти.
27
Реймон Новарро (1899—1968) — мексиканський актор, який прославився як «Латиноамериканський коханець» у німому кіно.
28
Вільям Вайлер (1902—1981) — відомий американський режисер; здобув три «Оскари» за кращу режисуру.
29
Дж. Едґар Гувер (1895—1972) — державний діяч, який обіймав посаду голови ФБР майже півсторіччя, аж до своєї смерті.
30
Мей Вест (1893—1980) — американська акторка, драматург, сценарист та секс-символ; одна з найскандальніших зірок свого часу.
32
Ліліан Гіш (1893—1993)— відома американська кіноактриса, кар’єра якої продовжувалася три чверті XX століття.
33
Таллула Банкгед (1902—1968) — американська акторка, яка славилась своїм розумом, бездоганною зовнішністю, хриплим голосом та чудово зіграними ролями у багатьох фільмах і п’єсах.
36
Рита Хейворт (справжнє ім’я — Марґарита Кармен Кансіно; 1918—1987) — американська акторка й танцюристка, секс-символ 1940-х років.
37
Девід Олівер Селзнік (1902—1965) — американський кінорежисер, продюсер; серед його фільмів є лауреати премій «Оскар» 1939 та 1940 років—«Віднесені вітром» та «Ребекка».