Кожен її жест відбиває невидимого нападника, через що він опиняється у безвиході. Кожна її зупинка, падіння, затримка й ковзання становлять бій, крок убік, обминання неминучого фатуму. Вибиваючи ногами по дошках, міс Кеті крутиться, наче несамовитий дервіш, що плескає в долоні, пронизливо кричить і благає про ще одну годину життя. Така життєрадісна, така жвава і бадьора в цей момент через те, що смерть маячить так близько.
За кулісами, відчайдушно бажаючи отримати виклик на біс, який, як він знає, публіка неодмінно буде вимагати, Дор Шері[213] вже планує скинути атомну бомбу на Нагасакі. Для другого та третього на біс він обрав Токіо та Йокогаму.
За словами Волтера Вінчелла, вся Друга світова війна була просто викликом на біс після Першої.
На сцені міс Кеті виконує несамовитий, оскаженілий «степ буффало», переходячи на «Сьюзі Кук»[214] поки Маньчжурія програє. Гонконг і Малайзія падають. Мікі Руні в ролі Хо Ші Міна веде В’єтмінь у бій. «Рейд Дуліттла»[215] заливає вогнем Нору Байес[216].
А на місці поряд з моїм Теренс Террі хапається обома руками за горло і сповзає, мертвий, на підлогу.
АКТ ТРЕТІЙ
АКТ ТРЕТІЙ, сцена перша
Ця сцена відкривається гучним, наче грім, акордом органа. Акорд тягнеться, приєднуючись до мелодії весільного маршу Фрідріха Мендельсона. Коли з’являється зображення, ми бачимо мою міс Кеті, яка наряджена у весільну сукню, — вона стоїть у маленькій кімнаті з великим вікном із вітражного скла. За відкритими дверима можна розгледіти арочний, багатий на ніші інтер’єр собору, де на стільцях, ряд за рядом, сидять люди.
Маленьке сузір’я стилістів обертається навколо міс Кеті. Сідні Ґіларофф і М. ля Барб[217] прибирають сиве волосся, пригладжуючи з боків ідеальну високу зачіску міс Кеті. Макс Фактор наносить останні мазки на її макіяж. Я не виконую місію дружки чи дівчини з букетом. Я не є офіційним членом весільної кампанії, але я струшую шлейф сукні нашої міс Кеті і розтягую його на всю довжину. У задній частині церкви я кажу їй посміхатися і проводжу пальцем між її губ, щоб прибрати помаду із верхнього різця. Я накидаю їй на голову фату й питаю, чи вона впевнена, що хоче так учинити.
Її фіалкові очі блищать поза імлою бельгійського мережива, такі яскраві, наче квіти під шаром паморозі... міс Кеті каже: «C’est la vie»[218].
Вона каже: «Це російською, означає — “так”».
Я несподівано піднімаю її фату, нахиляюсь і притискаю губи до її напудреної щоки. Там у мій рот проникають духи від Міцуко і порох тальку. Нахиливши голову і відвернувшись, я чхаю.
Моя люба міс Кеті каже: «Ich liebe dich[219] — і додає: — Це так французи кажуть “Gesundheit[220]».
Стоячи біля нас, одягнута в ніжно-сіру візитку, Ліліан Гелман ляскає пальцями — один ляск, два ляски, три ляски — і сіпає головою в бік стільців, які запруджені гостями. Лілі бере міс Кеті під руку й веде її центральним проходом церкви. Руки моєї міс Кеті вдягнуті в білі, до ліктя, рукавички, її пальці стискають букет із білих троянд, фрезій і пролісків. Віденський хор хлопчиків співає «Some Enchanted Evening». Маріан Андерсон співає «I’m Just A Girl Who Cant Say “No”». Оркестр Семмі Кея грає «Greensleeves», коли блискучо-білі атлас і мереживо міс Кеті роблять крок, роблять крок, роблять ще один крок від мене. Рука в руці з Лілі вона гордовито підходить до вівтаря, де стоїть Фанні Брайс[221] — весільна мати. Луїс Б. Майєр чекає, коли прийде час виконувати обов’язки. Над ними вигинається альтанка, в яку вплетені численні рожеві троянди «Ненсі Рейґан» та жовті лілії. Серед квітів неясно вимальовується хаща камер кіножурналів і виростають мікрофони.
Міс Кеті йде по тому, що Волтер Вінчелл називає «Весільною милею», одягнута в те, що Шейла Ґрехем кличе «Дуже не зовсім білим», і демонструє те, що Гедда Гоппер називає «Завуальованою загрозою».
«Щось старе, щось нове, щось запозичене, — напише в своїй колонці Лоуелла Парсонз, — щось дуже підозріле».
Міс Кеті, здається, занадто готова для того, щоб опинитися під тим, що Ельза Максвелл називає «Шлюбним арештом».
Біля вівтаря Лон Маккалістер нетерпляче чекає на подію — він дружко, — стоячи поряд із парою карих очей. Цьогорічний жених — спустошений, змучений, весь у шрамах Вебстер Карлтон Вестворд III.
Гості з боку нареченої ледь уміщаються в її частині церкви; до них входять Кей Френсіс і Дональд О’Коннор, Діна Дурбін і Мілдред Коулз, Джордж Бенкрофт, і Боніта Ґренвіль, і Альфред Хічкок, Франшо Тоун і Ґрета Ґарбо — усі ті люди, які не прийшли на похорон маленького Лавербоя.
215
«Рейд Дуліттла» — епізод Другої світової війни, у якому 16 середніх бомбардувальників В-25 «Мітчел» під командуванням Джеймса Дуліттла вперше атакували Японію.
216
Нора Байес (1880—1928) — популярна на початку XX сторіччя американська співачка та акторка.