Гав, крик гусей, кудах... змова.
Хрю, і-і-а-а, цвірінь... зрада.
Му, нявк, тихе іржання... найбрудніший зговір.
На сторінці сценарію Лілі Гелман перетворює воду на вино. Вона виліковує прокажених. Вона пряде гнилу солому на найчистіше золото.
Коли моя міс Кеті робить паузу, щоб набрати повітря, я кажу їй припинити робити із себе сміховисько. Правда, вона ж помиляється. Я зовсім не підбурюю Вебстера вбити її.
«Тоді як ти поясниш це?» — питає вона й протягує мені сторінки, які тримає. На кожній із них, із самого верху, написано назву. Надруковано назву: «Діамант у 100 каратів: автобіографія. Написана Кетрін Кентон. Як вона розповіла її Гейзі Куґан». Хитаючи головою, вона каже: «Я цього точно не писала. Насправді, я взагалі знайшла це — воно було приховане під твоїм матрацом...»
Історія її життя. Написана від її імені. Кимось іншим.
Перегорнувши титульну сторінку, вона дивиться на мене, і її фіалкові очі бігають від мене до рукопису в її руках. Її рожевий пеньюар тремтить. На кухонному столі лежить порожня лижна маска й дивиться у стелю. «Розділ перший, — читає моя міс Кеті. — Моє життя почалося по-справжньому й на повну того славетного дня, коли я вперше зустріла мою найкращу подругу — Гейзі Куґан»...
АКТ ТРЕТІЙ, сцена шоста
Ми продовжуємо, а за кадром Кетрін Кентон читає з рукопису про «Діамант»: «...того славетного дня, коли я вперше зустріла мою найкращу подругу — Гейзі Куґан»...
І знову ми бачимо двох дівчат із відділу кадрів. Кадри швидко змінюються, зображення не в фокусі — потворна дівчина розчісує довге золотаво-каштанове волосся гарненької дівчини. Користуючись пилочкою, потворна підрівнює нігті гарненької, покриває їх рожевим лаком. Піджавши губи, потворна дмухає на нігті, щоб висушити їх, наче збираючись поцілувати зворотну сторону долонь гарненької.
Міс Кеті голосом кінозірки провадить далі: «...ми жили й пустували разом, скакали серед легіонів глядачів, які обожнювали нас...»
У ретроспекції ми бачимо дівчину з маленькими й блискучими очима та носом-дзьобом, спостерігаємо, як вона вищипує брови над фіалковими очима. Потворна дівчина стоїть на колінах, прибираючи мертву шкіру з п’яток гарненької, користуючись пемзою. Наче служниця, потворна хитається вперед-назад, старанно натираючи голу спину гарненької морською сіллю.
Голос моєї міс Кеті провадить далі: «...жили й грали разом, працювали нескінченними, здавалося б, годинами. Ми з Гейзі завжди підтримували й спонукали одна одну в цьому радісному і важкому труді, який ми так безтурботно називаємо життям...»
Монтаж триває, і потворна дівчина пітніє над гладильною дошкою, прасуючи мереживо й гофруючи блузку, після чого віддає їх гарненькій. Потворна нахиляється, щоб намилити й поголити одну з довгих ніг гарненької, яка висувається з ванни, повної блискучих бульбашок.
«...я терла їй спину, — читає голос міс Кеті, — а Гейзі терла мені...»
На екрані потворна дівчина відносить піднос зі сніданком гарненькій дівчині, яка чекає на нього, лежачи в ліжку.
«...ми старалися потурати забаганкам одна одній», — каже голос коментатора.
У наступному іронічному монтажі гарненька дівчина встромляє собі в рота сигарету, а потворна дівчина нахиляється, щоб запалити її. Гарненька кидає брудний рушник на підлогу, а потворна піднімає його, щоб випрасувати. Гарненька розсілася в кріслі, читаючи сценарій, а потворна пилососить килимок навколо крісла.
Голос міс Кеті читає: «...а коли наші кар’єри почали давати плоди, ми обидві насолоджувалися нагородами успіху й слави...»
Монтаж триває, і ми бачимо, як потворна дівчина стає жінкою, такою ж некрасивою, але старішою, більш товстою, в її волоссі вже з’являється сивина, у той час як гарненька дівчина здебільшого залишається такою ж —- тонкою, із гладенькою шкірою, і таким самим насиченим золотаво-каштановим волоссям. Кадри швидко змінюються, і гарненька дівчина виходить заміж за одного чоловіка, потім за другого, потім за третього, потім за четвертого й п’ятого, а потворна жінка стоїть поруч — завжди з важким багажем, сумкою на ремені, сумками для покупок.
За кадром голос міс Кеті каже: «Всім, чим я стала, насправді всім, чого я досягла, я завдячую нікому іншому, як Гейзі Куґан...»
Поки потворна жінка старішає, ми бачимо, як її гарненька колега сміється в оточенні репортерів, а вони сують їй в обличчя мікрофони, а фотографи натискають на затвори своїх фотоапаратів. Потворна жінка завжди стоїть за межами кола від прожектора, за кулісами, поза камерою —- в тіні, і тримає шубу гарненької жінки.
Усе ще читаючи з рукопису «Діаманта», голос міс Кеті каже: «Ми поділяли випробування й сльози. Ми поділяли страхи й найбільші радощі. Ми жили разом, несли один тягар і допомагали одна одній залишатися молодою...»