На першій сторінці сценарію Роберт Оппенгаймер[45] намагається розробити найкращий метод прискорення дифузії часток, поки Ліліан не дістає сигарету «Лакі Страйк», не випиває одним ковтком порцію віскі «Д’юарз» і відштовхує Оппенгаймера від безладного рівняння, що займає всю довжину величезної дошки. Використовуючи слину і свій олівець для брів, Лілі змінює швидкість розщеплення збагаченого урану, в той час як Альберт Ейнштейн спостерігає за цим. Ляснувши себе по лобі долонею, Ейнштейн каже: «Lilly, meine liebchen, du bist eine genious!».[46]
Вікно кухонних дверей. Щось стукає з того боку. Це дзьобає птах у провулку. Гострий кінчик чогось дзьоб-дзьоб-дзьобає по шибці. У сонячних променях раннього ранку тінь чогось ширяє відразу ж за запиленим вікном, і блискучий кінчик довбає, вистукує якесь повідомлення по той бік шибки. Якась пташка, що загубилась, умирає з голоду й холоду. Викопує, вистругує крихітні ямки.
У цьому епізоді Ліліан крутить номер «Нью Массиз»[47], скручуючи його в щось подібне до жезла, яким вона дає ляпаса Крістіану Діору. Гаррі Трумен зібрав докупи найбільші голови світової моди, щоб придумати оригінальний вигляд його абсолютної зброї. Коко Шанель вимагає блищиків. Одна із сестер Періш[48] робить ескіз: бомба із жахливою швидкістю летить з японського неба, а за нею волочиться довгий хвіст із намиста з бісеру. Ельза Скіапареллі не менш рішуче наполягає на стьобаному сатиновому чохлі. Крістобаль Баленсіаґа — на плечовій прокладці. Мейнбохер — на твіді. Діор розкидає по конференц-залу зразки матерії у клітинку.
Розмахуючи поліцейським кийком із журналу, Лілі каже:
— А що станеться, якщо блискавка застрягне?
— Лілі, люба, — каже Діор, — це ж бісова атомна бомба!
Коло кухонного вікна: гострий дзьоб тягнеться по склу, залишаючи довгу криву, дряпає скло із неможливим, пронизливим вереском. Миттєва мігрень, гострий кінчик починає нову криву. Дві криві об’єднуються, формуючи серце, гравіроване на склі, кінчик тягнеться далі й борознить стрілу, яка проходить крізь серце.
На папері Адріан бачить суцільність атомної бомби, яка покрита товстим шаром гірського кришталю, спалахуючи сліпучою перемогою союзників. Едіт Гед[49] стукає маленьким кулачком об стіл для нарад у «Вальдорф-Асторії» та оголошує, що принести вогненну загибель Хірохіто[50] має щось вишите вручну, або вона вийде із «Манхеттенського проекту»[51]. Юбер де Живанши лупцює П’єра Бальмана[52].
Я встаю і підходжу до дверей у провулок. Там ми знаходимо мою міс Кеті — вона стоїть у провулку, загорнута в шубу, схрестивши руки на грудях, обіймаючи себе в холодному світанку.
Я питаю, чи не мала вона повернутися лише через кілька місяців?
А міс Кеті каже:
— Я знайшла щось краще, ніж тверезість... — Вона махає лівою рукою, підмізинний палець спалахує алмазним солітером від Гаррі Вінстона, і каже: — Я знайшла Пако Еспозіто!
Діамант — різець, яким вона викарбувала серце, так глибоко дряпаючи скло. Серце і стріла Купідона, гравіровані у вікні, що виходить у провулок. Ще одна обручка, яку вона сама собі придбала.
У неї за спиною стоїть молодик, увішаний, як новорічна ялинка, багажем: сумками, мішками для одежі, валізами й сумочками. Всі — від Луї Віттона. На ньому сині штани з деніму, коліна яких почорніли від машинного мастила. Рукава його синьої сорочки із тканини «шамбре» високо підгорнуті, відкриваючи руки з татуюванням. Його ім’я, Пако, вишите в нього на сорочці. Його одеколон — сморід високоякісного бензину.
Фіалкові очі міс Кеті сіпаються по моєму обличчю — зліва направо, згори донизу — так, як вони би переглядали виправлення в діалозі, зроблені в останню хвилину.
Єдина причина, з якої Кетрін Кентон узагалі погодилася лягти до лікарні, полягала в тому, що вона так полюбляла втікати. У перервах між зйомками вона палко бажала взяти участь у драмі, де потрібно долати замкнені двері, огороджені ґратами вікна, заспокійливі засоби та гамівні сорочки. Робить крок у будинок із холодного провулка, пара йде у неї з рота, моя міс Кеті взута в картонні пантофлі. Не Мадлен Віонне[53]. Вона вдягнена в тонку сукню під шубку із чорно-бурої лисиці. Не Віра Максвелл[54]. Щоки міс Кеті лущаться від сонця й тому рожеві. Вітер розкидав її золотаво-каштанове волосся, яке стало наче великі хвилі. Її сині пальці стискають ручки сумки для покупок, котру вона підіймає, щоб поставити її на кухонний стіл.
У третій дії сценарію Гелман керує «Енола Ґей»[55], а той мчить, майже торкаючись японських сосен, і гігантських панд, і гори Фудзі, на своєму шляху до Хіросіми. В уявному епізоді камера наближається до Гелман, яка розмахує мачете, намагаючись каструвати Джека Ворнера[56]. Вона здирає шкіру живцем із Луїса Б. Майєра[57]; він кричить і стікає кров’ю. Вона сильніше стискає пальці на важелі, котрий відкриває бомбовий відсік. Її смертоносний вантаж мерехтить чистим світлом, як наречена, вкрита дрібними перлами й білим мереживом, що майорить на вітрі.
45
Роберт Оппенгаймер (1904—1967) — американський фізик, керував створенням американської атомної бомби (1943—1945). Виступив проти створення водневої бомби і через це та зв’язки з комуністами в 1953-му був звинувачений у «нелояльності» й усунений від секретних робіт.
49
Едіт Гед (1897—1981) — дизайнер одягу, яка мала тривалу кар’єру в Голлівуді, здобула дев’ять «Оскарів».
51
«Манхеттенський проект» — кодова назва програми розробки ядерної зброї, здійснення якої почалося у вересні 1942 року.
53
Мадлен Віонне (1876—1975) — французький дизайнер, прозвана «королевою косого розрізу» та «архітектором серед кравчинь».
55
«Енола Ґей» — стратегічний бомбардувальник моделі В-29 «Суперфортеця» 509-ї Змішаної групи ВПС армії США, який 6 серпня 1945 року скинув ядерну бомбу «Малюк» на Хіросіму. Літак названо на честь Еноли Ґей Тіббетс, матері командира і пілота Пола Тіббетса.
57
Яуіс Б. Майер (1884—1957) — один з перших кінопродюсерів, відомий як керівник та один із засновників голлівудської студії « Metro-Goldwyn-Mayer» та Американської кінематографічної академії мистецтв та наук, яка щорічно влаштовує кінопремію «Оскар».