У своїй власній кухні моя міс Кеті опускає руки в сумку для покупок і витягає звідти кудлатий шматок своєї шуби. Нерівна купа волосся, здається, тремтить, коли вона кладе її на сценарій Гелман. Два ока із чорних ґудзиків блимають і відкриваються. На столі вологий і кудлатий жмуток скорочується, а потім вибухає голосним «апчхи». Між двома очима-ґудзиками шерсть розходиться, і з’являються два ряди крихітних, гострих зубів. Гаряче дихання, клапоть рожевого язика. Цуцик.
Навколо нової діамантової обручки її руки, руки кінозірки посічені і вкриті струпами засохлої червоної крові, заплямовані старою кров’ю. Простягнувши руки, щоб я побачила зворотний бік обох долонь, міс Кеті каже:
— У цій лікарні був колючий дріт.
Її шрами від колючого дроту такі ж жахливі, як будь-які рани, котрі Ліліан виставляє напоказ, як отримані в бригаді імені Авраама Лінкольна[58]. Не такі серйозні, як шрами Ави Ґарднер після кориди з Ернестом Гемінґвеєм. Чи шрами Ґора Відала, отримані ним від Трумана Капоте.
— Я підібрала бідолаху, який заблукав, — каже міс Кеті.
Я питаю, кого саме. Собаку чи чоловіка?
— Це пекінес, — каже міс Кеті. — Я охрестила його Лавербоєм.
Найостанніший із «Джаз-бенду колишніх», Пако, прибуває після сенатора, котрий прибув після хлопчика з хору підорів, котрий прибув після сталеплавильного магната, котрий прибув після актора-невдахи, котрий прибув після дешевого позаштатного фотографа, який прибув після великого кохання із старших класів школи. І всі вони — ті собаки, що заблукали, і чиї фотокартки вишикувалися на камінній поличці в її розкішному будуарі нагорі.
Виставка пройдисвітів із тих, кого Волтер Вінчелл назвав би «Жили недовго і нещасливо».
Кожна романтична пригода, той тип самовбивчої поведінки, який Гедда Гоппер назвала би «Одружись на Карі». Замість того, щоб устромити меч собі в живіт, ти раз за разом кидаєшся на найнедоречніший ерегований пеніс.
Хлопці, з якими одружується міс Кетрін, вони не стільки її чоловіки, скільки зірки другої величини. Сувеніри. Кожен із них просто свідок, який має підтвердити її останню сміливу пригоду, як Реймонд Мессі чи Фредерік Марч[59], будь-який виконавець головної ролі, поруч із яким вона може битися у «Столітній війні». Граючи Амелію Ергарт[60], яка заховалася із шампанським і білуговою ікрою в романтичній кабіні пілота Чарлза Ліндберґа[61] під час його довгого польоту над Атлантикою. Клеопатру, яку викрали під час Хрестових походів і видали заміж за короля Генріха VIII.
Кожне весільне фото було не стільки приємним спогадом, скільки шрамом. Доказом сценарію якогось фільму жахів, що його пережила Кетрін Кентон.
Міс Кеті ставить цуцика на сценарій Гелман, гучно ляснувши по сцені, де Лілі Гелман і Джон Вейн[62] підіймають американський прапор над горою острова Іото[63]. Зануривши покриту струпами руку в кишеню шуби із чорно-бурої лисиці, міс Кеті витягує стосик перев’язаних паперів, де кожна сторінка починається зі штампа «Лікарня та відділення виправного лікування Байт Госпітал».
Викрадений стосик рецептурних бланків.
Міс Кеті змочує кінчик олівця для брів фірми «Есте Лаудер», торкаючись його розовим кінчиком язика. Написавши кілька слів під штампом, вона робить паузу, підіймає очі й питає:
— Скільки букв «с» у слові дарвосет?
Хлопець, котрий тримає її багаж, питає:
— Коли ми вже будемо у Голлівуді?
Лос-Анджелес, місто, яке Лоуелла Парсонз назвала б «приблизно 300 квадратними милями і 12 мільйонами людей, які згрупувалися коло Айрін Майєр Селзнік»[64].
У цей момент ми наводимо камеру, даючи великий план, на Лавербоя — у ту саму мить, коли крихітний пекінес скидає власну гарячу, смердючу атомну бомбу, накриваючи всього генерала Дуґласа Т. Мак-Артура.
АКТ ПЕРШИЙ, сцена четверта
Кар’єра кінозірки вимагає або допомагати всім, або не звертати увагу ні на чиї проблеми. Використовуючи шарм, і вроду, і гарний настрій, примушувати життя виглядати легким. «Проблема в тому, — колись сказала Глорія Свенсон[65], — що коли ніколи не плакати на публіці... що ж, публіка починає думати, що ти взагалі ніколи не плачеш».
58
Бригада імені Авраама Лінкольна — група добровольців, які служили в міжнародних бригадах під час громадянської війни в Іспанії.
60
Амелія Мері Ергарт (1897—1937) — американська авіаторка, одна з перших жінок-пілотів, перша жінка, що перелетіла Атлантичний океан. Була також відома як оратор, письменниця, журналістка і популяризатор авіації. Була кумиром раннього руху фемінізму.
61
Чарлз Ліндберґ (1902—1974) — американський льотчик, який у 1927 році здійснив перший трансатлантичний переліт із заходу на схід.
63
Іото — острів вулканічного походження, найбільший з архіпелагу Вулканів, південної частини групи островів Оґасавара. Іото відомий завдяки битві, яка відбувалася тут з лютого по березень 1945 року між військами Японії і США під час війни на Тихому океані.