І знову ті самі думки: можна вставити собі нові зуби, отримати нову нирку, нову колінну чашечку чи шийку стегна, однак проблему з головою люди вирішити не можуть, а я не наважився запитати у мами, чи зможе Господь полагодити Ніка Берґа, коли той потрапить у рай. Не буде так, як у стрічці «Атака клонів», коли якийсь апарат відірвав голову С-3РО, а R2-D2 майстерно все полагодив, — сцена, до речі, досить бридка.
— Тату, коли ти вступиш до війська?
Тато вимкнув у телевізорі звук — адже все одно показували рекламу. Він підняв мене і посадив собі на коліна.
— А знаєш що, Соллі? — запитав він, нахилившись до мене, і я відчув, як тхне від нього пивом.
— Що?
— Хочеш секрет?
— Аякже!
— Я серйозно: справжнісінький секрет, як у розвідці.
— Ого! Клас! Хочу!
— Тоді слухай сюди. Мені двадцять вісім років, і я вже трохи старий, щоб навчатися. Але вступати до війська мені немає потреби — моя компанія вже бере участь у війні. Тож не переживай так, Соле, я й так у ділі. Якби всі так віддано служили своїй справі, як я, за арабськими терористами давно б загуло. Добре затям, що я тобі щойно сказав, гаразд?
Тим часом на екран повернувся бейсбольний матч, тато схопив однією рукою пульт, а другою — пляшку з пивом. Розмову було завершено.
Спека лютішала, червень завершувався, невдовзі мене мали оперувати. Хоч ми з мамою багато розмовляли на цю тему і хоч вона детально пояснила механізм місцевої анестезії, я не радів думці про госпіталізацію. Утім, мама обіцяла бути поруч весь час — від початку до кінця, — тож навряд чи виникла б якась проблема, а мама протягом операції пишалась би мною. Якщо Арнольд Шварценеґґер може взяти скальпель і встромити його в себе, не повівши оком, то я теж можу стиснути зуби й терпіти — зрештою, навряд чи мені буде боляче.
У дитсадку влаштували грандіозне новорічне свято. Мама принесла чотири дюжини бісквітів зі шматочками шоколаду власного виробництва. Залу прикрасили кульками і серпантином — так, ніби святкували колективний день народження. Дивно було бачити всіх цих батьків і уявляти, як вони кохалися, щоб народилися всі ці діти, тим часом, багато хто з дітей мав прийомних батьків чи батьків — донорів сперми, бо їхні матері були лесбійками, як Ей.Дж.М. (нехай мама думає, що я навіть слова такого не знаю).
Упродовж свята я одночасно грав дві ролі: хлопчика, який усе показував мамі і скромно всміхався, коли міс Мілнер хвалила його за успішне навчання, і верховного розуму, який ніби згори доброзичливо і з цікавістю роздивлявся дріб’язкових людей, котрі теревенили, смакували бісквітами і уявляли себе значними персонами. Я ж бачив цей дитсадок малесенькою крапкою на карті Каліфорнії і ще меншою — на карті світу, і водночас я розумів, що й Земля мініатюрна порівняно з Сонцем. А якби я знав більше, то усвідомлював би, що Чумацький шлях — усього лише дрібка пилу серед безмежжя...
Коли ми повернулися до машини, мама поклала до багажника пухку теку з моїми малюнками за весь рік.
— Соллі, ти прекрасний художник, — сказала вона мені, пристібаючи мене паском безпеки на задньому сидінні. — Звісно, тобі це і так відомо. Якщо вірити міс Мілнер, твої малюнки — найкращі у класі... І ще міс Мілнер сказала...
Компліменти міс Мілнер дуже тішили маму — адже це означало, що її зусилля починали приносити плоди. Я і так був винятковою дитиною, і ми з нею знали, що все це — ніщо порівняно з тим, що відбуватиметься далі. Я просто мав подолати маленьку перешкоду — операцію, це було єдине, що турбувало мене, та після неї я мав остаточно стати на свій героїчний шлях.
Ось і настав цей День. Мама розбудила мене, легенько торкнувшись плеча, і я зрозумів, що цей день відрізнятиметься від інших: мій мозок не випромінював світло, не квапився заповнити собою світ, він ніби налякано забився в куток.
Була лише шоста сорок п’ять, але тато вже поїхав на роботу. На кухонному столі він залишив записку, приставивши її до моєї чашки з вівсянкою: «Соле, я з тобою, тримайся! Твій тато», — і на мене це дійсно справило враження, адже хоч усі й твердили, що ця операція — пусте, дорослі не кажуть дітям «тримайся» без причини, отже, не такою вже пустою була ця операція, і головне було знати, наскільки не пустою і чому.