Досить було глянути на буйне захоплення Торпіль біля ніг священика, щоб зрозуміти, до якого хвилинного безумства доходить подібне створіння, і таким чином пробратись у саму глибину цього знедоленого й жахливого життя. Нещасна дівчина дивилась на папір, що визволяв її, з виразом, про який забув Данте, і який перевершував усі витвори фантазії в його Пеклі. Але реакція настала разом зі слізьми. Естер підвелась, обвила руками шию цього чоловіка, схилила голову йому на груди, зросила її слізьми, поцілувала грубу тканину, що закривала це сталеве серце, немов бажаючи проникнути в нього. Вона обняла його, вкрила його руки поцілунками; вона застосовувала в священному запалі вдячності всю ніжність своїх котячих пестощів, вона надавала йому найніжніших прізвищ, повторюючи серед улесливих фраз безліч разів: “Дайте мені його!” — кожного разу з новим відтінком огортала його своєю ніжністю, кидала на нього очима зі швидкістю, що захопила його несподівано, і нарешті вона приглушила його гнів. Священик зрозумів, чим ця дівчина заслужила своє прізвисько. Він зрозумів, як важко було встояти перед цим чарівним створінням, раптом розгадав, чому покохав її Люсьєн, що могло полонити в ній поета. Подібна пристрасть ховає серед тисячі принад гострий гачок, що насамперед встромляється у високе серце художника. Подібні пристрасті, незрозумілі для юрби, прекрасно пояснюються тим бажанням високого ідеалу, яке відзначає творчі натури. Хіба зробити чистим подібне створіння не означає бути схожим на ангелів, яким доручено повертати винних до кращих почуттів, хіба це не означає творити? Яка привабливість у тому, щоб погодити красу моральну з красою фізичною! Яке задоволення для гордощів, якщо матимеш успіх в цьому! Який прекрасний вчинок, зроблений без іншого знаряддя, крім кохання! Цей союз, освячений до того ж прикладом Арістотеля, Сократа, Платона, Алківіада, Цетегуса[20], Помпея і такий потворний на погляд юрби, базується на тому почутті, яке примусило Людовика XIV збудувати Версаль, яке кидає людей на всякі марнотратні заходи: перетворити міазми болот на ароматні купи, оточені проточними водами; створити озеро на горбі, як це зробив принц де Конті в Нуантелі або швейцарські види в Кассані, як зробив генеральний відкупник Бержере. Коротше — це мистецтво.
Священик, соромлячись, що піддався ніжності, різко відштовхнув Естер, яка сіла, теж засоромлена, бо він сказав їй:
— Ви все ще куртизанка!
І він знов байдужно сховав документ за пояс. Наче дитина, що має одне тільки бажання, Естер не відводила очей від того місця, де був папір.
— Дитино моя, — провадив священик після паузи, — ваша мати була єврейкою, і ви не хрещені, але вас не водили й до синагоги: ви ще перебуваєте в дитинстві щодо релігії...
— В дитинстві! — повторила вона розчулено.
— …..Так само, як у списках поліції ви тільки цифра поза соціальними одиницями, — провадив байдужий священик. — Якщо кохання, що майнуло перед вами, примусило вас повірити три місяці тому в друге народження, то тепер ви повинні відчувати, що з того дня ви справді перебуваєте в дитинстві. Отже, треба вами керувати, як дитиною; ви повинні цілком змінитись, і я берусь зробити вас невпізнанною. Насамперед ви забудете Люсьєна.
Серце нещасної дівчини розбилось від цих слів; вона звела очі на священика й похитала головою на знак того, що не згоджується; вона була неспроможна говорити, знову побачивши ката в рятівникові.
— Принаймні, відмовтесь бачитися з ним, — провадив він, — я відведу вас у церковний дім, де виховуються дівчата з найкращих родин; там ви станете католичкою, там вас навчать християнських обрядів, там ви навчитесь релігії; ви матимете змогу вийти звідти досконалою панною, невинною, чистою, добре вихованою, якщо...
Він підніс палець угору і зробив паузу.
— Якщо, — провадив він, — ви відчуваєте в собі силу залишити тут Торпіль.
— Ах! — скрикнула нещасна дитина; для неї кожне слово було музикою, під звуки якої поволі відкривались райські двері. — Ах, якби можна було тут пролити всю мою кров і отримати нову...
— Слухайте мене.
Вона замовкла.
— Ваше майбутнє залежить від сили вашого забуття. Поміркуйте про величезні ваші обов’язки: слово, жест, що викривають Торпіль, убивають дружину Люсьєна. Слово, сказане уві сні, мимовільна думка, нескромний погляд, нетерплячий рух, найменший слід розпусти, який-небудь огріх, рух голови, який виявив би, що ви знаєте чи знали на ваше горе...
— Далі, далі, отче, — сказала дівчина в нестямі святої. — Ходити в розпечених до червоного залізних черевиках і всміхатись, жити одягнутою в корсет з вістрями і зберігати грацію танцюристки, їсти хліб, посипаний попелом, пити полин — все буде солодко, легко!