Вона знов упала на коліна, поцілувала черевики священика, зросила їх слізьми, обняла його ноги й притиснулась до них, шепочучи беззмістовні слова крізь викликані радістю сльози. Її прекрасне біляве волосся розсипалось хвилястими пасмами й утворило немов килим під ногами цього небесного посла, що виглядав, проте, суворо й похмуро, коли, підвівшись, вона подивилась на нього.
— Чим я образила вас? — сказала вона, злякавшись. — Я чула про жінку, таку, як я, що вмила пахощами ноги Ісуса Христа. Ох! Чеснота зробила мене такою бідною, що крім сліз мені нема чого вам дати.
— Хіба ви не чули мене? — жорстоко відповів він. — Кажу вам, що треба вийти з того дому, куди я вас відведу, настільки зміненою фізично й морально, щоб ніхто з тих, хто знав вас, не насмілився крикнути вам “Естер!” і примусити вас обернутись. Вчора кохання не дало вам сили так сховати веселу дівчину, щоб вона ніколи більше не з’являлась; вона з’являється знов у цьому обожнюванні, яке належить тільки Богові.
— Хіба не він надіслав вас до мене? — спитала вона.
— Якщо Люсьєн побачить вас, поки триватиме ваше виховання, все пропаде, — провадив він, — обміркуйте це добре.
— Хто втішить його? — сказала вона.
— У чому ви його втішали? — спитав священик, і голос його вперше за весь час нервово затремтів.
— Не знаю, він часто приходив сумним.
— Сумним? — провадив священик, — чи казав він вам, чому саме?
— Ніколи, — відповіла вона.
— Вів був сумний від того, що кохає таку дівчину; як ви! — вигукнув він.
— Ах! Він не міг не сумувати! — підхопила вона з глибокою покорою. — Я найганебніше створіння моєї статі, і я не могла виправдати себе в його очах інакше, як тільки силою мого кохання.
— Це кохання повинно надати вам сміливості сліпо слухатись мене. Якби я повіз вас негайно в той заклад, де вас виховуватимуть, то тут кожен сказав би Люсьєнові, що сьогодні, в неділю, ви виїхали зі священиком; він міг би натрапити на ваш слід. А якщо я не повернусь сюди протягом тижня, швейцарка вважатиме мене не за того, ким я є насправді. Отже, через тиждень, о восьмій годині вечора, ви потай вийдете й сядете на візника, що чекатиме вас у кінці вулиці де Фрондер. Протягом цього тижня уникайте Люсьєна під різними приводами, накажіть не пускати його, а якщо він прийде, вийдіть до подруги; мені буде відомо, якщо ви його побачите, і в цьому разі всьому буде кінець, я навіть не повернусь сюди більше. Цей тиждень потрібний вам для того, щоб зробити собі пристойне вбрання, позбутися вигляду проститутки, — сказав він, поклавши на комин гаманець. — У вашому вигляді, у вашому одязі, є щось таке, що добре знають парижани, воно відразу свідчить, хто ви. Чи не бачили ви колись на вулиці або на бульварі скромну й чесну молоду особу в супроводі її матері?
— О, так, на моє горе. Бачити матір з дочкою — це одна з найбільших наших мук, це збуджує докори сумління, сховані в глибині нашої душі, нестерпні для нас!.. Я надто добре знаю, чого мені бракує.
— Отже, ви знаєте, якою повинні бути наступної неділі, — сказав священик, підводячись.
— О, — сказала вона, — навчіть мене справжньої молитви перед тим, як піти, щоб я могла молитись богу.
Це було зворушливе видовище — дівчина, що повторювала за священиком французькою мовою “Богородицю” і “Отче наш”.
— Як це гарно! — сказала Естер, повторивши нарешті без помилок ці два прекрасні й загальновідомі вислови католицької віри.
— Як ваше ім’я? — спитала вона священика, коли він попрощався з нею.
— Карлос Еррера; я іспанець, вигнаний з батьківщини.
Естер взяла його руку й поцілувала її. Це була вже не куртизанка, це був ангел, що підводився після свого падіння.
На початку березня цього року пансіонерки уславленого своїм аристократичним і релігійним духом виховного закладу помітили в понеділок вранці, що до їх чарівного товариства прилучилася нова вихованка, краса якої, безперечно, перевершувала не тільки красу всіх її подруг загалом, але й ті окремі гарні риси, що досягали досконалості в кожної з них.
У Франції дуже рідко можна натрапити — щоб не сказати ніколи — зразу на всі ті уславлені тридцять досконалостей, які змальовано в перських поезіях, вирізьблено, як кажуть, у сералі, — що потрібні жінці для того, щоб вона стала ідеалом краси. Якщо у Франції мало загальних зразків, то є чарівні деталі. Що ж до імпозантного цілого, яке намагається відтворити скульптура і яке вона відтворила в кількох нечисленних шедеврах, як от Діана і Калліпіга, то воно становить перевагу Греції і Малої Азії. Естер походила з колиски людства, з батьківщини краси — її матір була єврейка. Хоч євреї так часто втрачають тип, стикаючись з іншими народами, але серед їхніх численних племен можна зустріти рудні жили, що зберегли найвищий тип азіатської краси. Коли вони не відштовхують своєю потворністю, вони являють чудові риси вірменських облич. Естер взяла б у сералі приз: вона мала всі тридцять чар, гармонійно злитих докупи. Зовсім не пошкодивши закінченості форм, свіжості оболонки, її своєрідне життя надало їй якоїсь жіночості: це вже не тверда й гладка тканина зелених плодів, це ще не теплий тон стиглості, це — все ще цвітіння. Якби вона провела ще якийсь час у розпусті, вона б набула огрядності. Це багатство здоров’я, ця тваринна досконалість у створіння, якому насолода заміняє думку, повинні бути важливим фактом в очах фізіолога, її руки — незрівнянного благородства (рідкий, щоб не сказати неможливий, випадок для молодих дівчат) — були м’які, прозорі й білі, як руки жінки, що має народити вдруге. Її ноги й волосся були такі, якими справедливо уславилась герцогиня Беррійська; волосся, якого не могла втримати рука перукаря, таке воно було густе, і таке довге, що, спадаючи на землю, утворювало на ній кільця, — адже Естер була того середнього зросту, що дозволяє поводитися з жінкою, як з іграшкою, брати її на руки, залишати, знов брати й носити без утоми. Її шкіра тоненька, як китайський папір, теплого кольору амбри, відтінена червоними венами, була блискуча без сухості, ніжна без вологості. Надзвичайно нервова, хоч лагідна зовні, Естер відразу притягала до себе увагу помітною рисою, яка позначає фігури, наймастерніше намальовані пензлем Рафаеля, бо Рафаель — художник, що найбільше вивчав і найкраще відтворював єврейську красу. Ця чудова риса утворювалась глибиною дуги, під якою рухалось око — немов вільне від свого обрамлення, — дуги, що нагадувала чистотою ліній край склепіння. Коли молодість забарвлює своїми чистими й прозорими кольорами цю прекрасну дугу, вкриту густими бровами, коли світло, прослизнувши в округлу ямку під нею, стає світло-рожевим, то тут ховаються скарби ніжності, що можуть задовольнити коханця, скарби краси, від яких може збожеволіти живописець. Ці світлі складки, де тінь набуває золотистих відтінків, ця тканина з консистенцією нерва й еластичністю найтоншої мембрани, — є останнє досягнення природи. Око в спокійному стані схоже на чудесне яйце серед шовкових ниток. Пізніше це чудо стає жахливо смутним, коли пристрасті підведуть чорнотою ці тонкі контури, коли страждання, вкриють зморшками цю сітку волокон. Походження Естер виявлялось у східній лінії розрізу очей з турецькими повіками; шиферно-сірий колір її очей набував при вечірньому освітленні синього відтінку воронового крила. Тільки надзвичайна лагідність її погляду пом’якшувала їх блиск. Тільки в племен, що походять із пустелі, очі мають здатність зачаровувати всіх (бо одного когось жінка зачаровує завжди); безперечно, їх очі зберегли в собі щось від тієї безкрайності, на яку вони дивились. Чи природа в своїй передбачливості не надала їх сітківці якоїсь рефлекторної оболонки, яка дозволяє їм зносити марева пісків, потоки сонця й палаючу блакить ефіру? Чи не сприймають люди, як і інші істоти, щось із того оточення, в якому вони розвиваються, чи не зберігають вони протягом століть набуті властивості? Можливо, що розв’язання цієї великої проблеми рас і полягає в самому питанні. Інстинкти — живі явища, їх причина полягає в підкоренні потребі. Різновиди тварин — наслідок практичного застосування цих інстинктів. Для того, щоб переконатись у цій істині, якої так часто шукають, треба тільки поширити на отари людей спостереження, зроблені недавно над отарами іспанських і англійських овець, що пасуться, щільно скупчившись на низовинних луках, де багато трави, і розбігаються в горах, де трава рідка. Відірвіть ці дві породи овець від батьківщини, перевезіть їх у Швейцарію або у Францію. Гірські вівці й на низькій луці пастимуться окремо; вівці з рівнин пастимуться, щільно скупчившись і на горі. Кілька поколінь лише незначно змінюють набуті й передані інстинкти. Протягом ста років гірський дух знову виявляється в непокірливому ягняті; так, після тисяча восьмиста років вигнання, Схід блищав в очах і фігурі Естер. Її погляд не мав у собі жахливих чар, він випромінював лагідне тепло, він зворушував, не вражаючи, і найстійкіша воля танула в його полум’ї. Естер перемогла ненависть, вона вразила паризьких розпусників, а її погляд і ніжн