Коханці пішли до їдальні, але опікун Люсьєна затримав жестом цю гарну пару.
— Я тільки що казав вам про ваших слуг, дочко моя, — сказав він Естер, — я мушу представити їх вам.
Іспанець двічі подзвонив. Увійшли дві жінки, яких він назвав Європою і Азією, і тоді стала зрозумілою причина таких прізвищ.
Азія, що здавалась народженою на острові Ява, мала страшне обличчя мідного кольору, властиве саме малайцям, плоске, як дошка; ніс здавався на ньому силоміць притиснутим. Дивне розташування щелепних кісток робило нижню частину обличчя схожою на морду якоїсь мавпи з великих порід. Лоб, хоч і плоский, свідчив про певний розум, породжений звичкою до хитрощів. Блискучі очі залишалися спокійними, як у тигра, але не дивились прямо в обличчя. Азія, здавалося, боялась налякати присутніх. Між синювато-блідими губами видно було сліпучо-білі, але перехрещені зуби. Загальний вид цієї тваринної постаті був підлий. Волосся, блискуче й жирне, як і шкіра на обличчі, спадало двома чорними косами на коштовну шовкову хустку. Вуха, дуже гарні, були оздоблені двома великими темними перлинами. Маленька, кремезна Азія подібна була до тих чудних створінь, що їх китайці малюють на своїх ширмах, або, певніше, на тих індуських ідолів, чиї обличчя, здавалося б, не існують насправді, але, кінець-кінцем, все ж трапляються мандрівникам. Побачивши це страхіття, вбране у білий фартух поверх шерстяного плаття, Естер здригнулася.
— Азіє, — сказав іспанець, і жінка підвела голову майже так, як собака, що дивиться на свого хазяїна, — ось ваша пані.
І він показав пальцем на Естер, одягнену в пеньюар. Азія глянула на юну фею з виразом майже болісним, але в той же час її очі, сховані між короткими густими віями, блиснули, як іскра пожежі, на Люсьєна, який, одягнений у розкішний розстібнутий халат, сорочку з тонкого полотна і червоні панталони, з його білявими довгими кучерями, що вибивалися з-під фески, являв собою божественну постать. Геній італійців може створити образ Отелло, хист англійців може його показати на сцені, але тільки сама природа має право бути в одному своєму погляді, виявляючи ревнощі, повнішою й чудовішою, ніж Англія й Італія. Цей погляд, помічений Естер, примусив її схопити іспанця за руку, залишивши на ній слід своїх нігтів, як зробила б кішка, що чіпляється кігтями, боячись упасти в безодню. Тоді іспанець сказав азіатському страхіттю кілька слів невідомою мовою, і воно стало навколішки, підповзло до ніг Естер і поцілувало їх.
— Вона, — сказав іспанець до Естер, — не кухарка, а справжній кухар; сам Карем збожеволів би від заздрощів до неї. Азія вміє варити все. Вона зварить вам звичайну страву з квасолі так, що вам здасться, ніби ангели спустились з неба, щоб додати туди райських трав. Вона ходитиме щодня на ринок і битиметься, як справжній демон, щоб не переплатити; цікаві стомляться від її мовчазності. Оскільки ви вдаватимете з себе особу, що була в Індії, Азія дуже допоможе вам зробити цю байку правдоподібною, бо вона одна з тих парижанок, які народжуються з тим, щоб вибирати собі батьківщину за власним бажанням; але мені здається, вам нема чого ставати іноземкою... Європа, що ти скажеш на це?
Європа становила цілковиту протилежність до Азії; вона була найчарівнішою субреткою, яку Монроз[31] обрав би собі за партнершу на сцені. Струнка, пустотлива на вигляд, з мордочкою ласочки, з гострим носиком, Європа являла при уважнішому розгляді обличчя, стомлене паризькою розпустою, білясте обличчя дівчини, годованої сировими яблуками, лімфатичної й жилавої, млявої й цупкої. Виставивши свою маленьку ніжку, заклавши руки в кишені фартушка, вона вся тремтіла, залишаючись на тому ж самому місці, — стільки в ній було життя. Гризетка й статистка одночасно, вона, напевне, не зважаючи на свою молодість, вже спробувала чимало професій. Розбещена, як усі дівчата з “Маделонет” вкупі, вона, можливо, обікрала колись своїх родичів і вешталась по лавах виправної поліції. Азія викликала страх, але її можна було розпізнати за одну мить, вона походила по прямій лінії від Локусти, тим часом як Європа викликала неспокій, що весь час зростав при користуванні її послугами, і її зіпсованість здавалася безмежною. Вона, очевидно, вміла, як то кажуть, гори зрушити з місця.
— Пані могли б бути з Валансьєна, — сухо сказала Європа, — я звідти. Пане, — звернулась вона до Люсьєна педантичним тоном, — чи не будете ви ласкаві повідомити нас, яке ім’я ви думаєте надати пані.
— Пані Ван Богсек, — відповів іспанець, перевернувши прізвище Естер. — Пані — єврейка, походить із Голландії, вона вдова комерсанта, хворіє на печінку, з цією хворобою вона приїхала з Яви... Не дуже багата, щоб не збуджувати цікавості.
31