Хіба тільки образ українського спонсора синагоги не в’язався з цією версією. Тому останнього тате-маме, чи як воно, - одне слово, рабина, треба було залучити до розмови в інший спосіб.
- Фімо! - я вийшов до вітальні і взяв свого господаря за рукав. - Слухайте, Фімо. Ви зараз підете до тої марсіаністської синагоги, знайдете рабина…
- Ні, - раптом рішуче відмовився Фіма. - Шо ви в самом дєлє, не можна знайти когось другого іти до цих макес
- А тут ви уже помиляєтеся, шановний партнере! Від грошей. Усіх. До копієчки. Ви щойно відмовились від усіх наших домовленостей, тобто від УСІХ грошей. Зрозуміло?
- Ну-у-у, - одразу заканючив Фіма. - Через таку дрібницю…
- Це не дрібниця, а принцип, до вашого відома.
- А в мене як, по-вашому, не може бути тоже якийсь принцип?
Ні, ну це вже просто виходить за всі межі!
- Послухайте, Фімо! Від вас не вимагається переїздити на Марс. Ви тільки скажете рабину, що я дам йому двісті тисяч. І все.
- Двісті тисяч?
- Так. Просто скажете та підете собі геть.
- Такі гроші марсіаністському рабину?
- Фімо, здається, у нас бізнес. Чи я чогось не розумію?
- Він не розуміє! - сплеснув долонями Фіма. - Так от, послухайте сюди! Якщо є на світі синагога, до якої я ніколи не піду, навіть якщо ви просто мені дасте ці гроші, то це марсіаністська. Ляжеш із собаками - прокинешся з блохами! Можете забрати собі всю мою долю, але пам’ятайте, що вас за це покарає Бог. Двісті тисяч марсіаністам! Ви чули про таке?
Старий так рознервувався, неначе в нього і справді були якість принципи. Виявляється, я сильно недооцінював свого господаря.
- Фімо, я пожартував, звідки в мене двісті тисяч? Пробачте.
- Ви, гої, такі легковажні, бо придумали собі милосердного Бога. Він пробачить, треба тільки покаятися. Запам’ятайте, Бог один, і він наш, а не ваш. Бог не фраєр, і йому ваше каяття цим тухес паровоз
- Ну пробачте, - я потрусив старого за плече. - Невдалий жарт, з ким не буває. Мені просто треба було зрозуміти міцність ваших переконань. Бо як можна працювати разом, коли не довіряєш один одному. Заспокойтеся. Ваша допомога знадобиться мені завтра. Без всяких синагог.
- Зберігаються, ми ж домовилися. Мені потрібна буде лише година вашого часу. І все.
- Все. Як вам це подобається? - капризно промурмотів старий. - Він випив з мене всю кров. Як я спокійно жив, поки не познайомився з цим гоєм! У мене було все - квартира, дружина…
Я здивувався:
- А що сталося з вашою дружиною?
- Вона стала вдовою! Тепер у неї нема чоловіка! Інсульт, інфаркт, індрерд
Витерпівши потік скарг до кінця, я наостанку знову запевнив старого, що домовленість про два відсотки залишається непорушною, і ушився до кімнати обмізкувати наступний день. Бо від цього дня залежало не тільки моє особисте життя, а й успіх операції, а точніше, ситуації, та й взагалі, не будемо нітитися високих слів - зараз від мене залежало майбутнє українського етносу.
Основна складність полягала в тому, що доводилося грати на полі суперника самому, навіть без помічника, якщо не брати до уваги розбурханого сьогоднішньою розмовою Фіму. План, який я накреслив собі в голові, виглядав непогано. Але в ньому слід було врахувати один вагомий чинник - поведінку протилежної сторони. При тому, що я дотепер не знав, хто, власне, уособлює цю сторону. Бандит? Банкір? Ребе? Чи той, хто над ними? Риболовля. Подібна риба завжди клює на дві наживки - гроші і страх. Так учив нас в Академії славетний Байда. Гроші і страх - от справжній базис терориста, бо усі вони двовимірні. Гроші і страх - їхня рушійна сила. А значить, беремо якнайгостріший гачок і страху якнайбільше, щоб гарантовано зачепити за губу, а краще - за самісінькі гланди.
Отже, чого бояться терористи? Щонайперше, вони бояться слів. Усі люди бояться слів, бо коли починаються дії, боятися вже ніколи. Це аксіома. І мені відомі деякі слова, такі, щоб жирними спинами тутешніх мафіозі заструмував піт. Хай йому біс, непогано сказано, хіба ні?
Певна річ, я більш не дозволю себе викрадати. Сьогодні я стерпів, бо, по-перше, майже передбачав подібний розвиток - ну, може, не в такому саме вигляді, але все-таки. А по-друге, навіть з водяним пістолетом в руках я можу протидіяти п’яти-семи супротивникам одночасно.
Отже, відтепер все має розвиватися за планом. Раптове повстання мого господаря - це не біда, хоча на його асистентські функції я все ж таки розраховував. Але справжній суперагент знайде вихід з будь-якої ситуації. Я вийшов до кухні і видобув з холодильника перший зі своїх тутешніх «подарунків» - ручку з синагоги.
- Іша, крихітко моя. Як ти там? Я так скучив… Слухай, я так і не зміг знайти цього спонсора, але всі говорять про ребе стільки хорошого. Давай покладемося на Бога. Я завтра в обід піду туди, і якщо рабин буде на місці, значить, це доля, а ні - буду шукати іншу синагогу.
Добре, коли точно знаєш, що тебе прослуховують. Противник, сам того не помічаючи, може перетворитися на справжню маріонетку. Ребе зробив лише одну-єдину помилку - сприйняв за чисту монету вміло розіграну мною лохуватість і необачно підсунув мікрофон прослушки. Ну, а далі він опинився в моїх руках.
Завтра вирішальний день. Я іще раз подумки прокрутив сценарій майбутньої зустрічі, перевірив його на слабкі місця, підстрахувався від несподіванок і впевнившись, що все передбачено, ліг спати. Зранку знадобиться багато сил.
А вночі прийшов мій безпосередній начальник Лях і загробним голосом спитав звіт по операції «Право першої ночі». Я намагався виправдовуватися, але чомусь івритом, якого не знаю, тому аргументи виходили непереконливі. Лях наполягав, що терміни вибігають, а в моїй голові одночасно крутилася думка - от який добрий канал зв’язку вигадали у нас в УГС. Безпосередньо через сон. І головне - абсолютний захист від прослуховування. Супернадійний канал. Напевно, розробка якоїсь секретної лабораторії.
Панорамна панель комплексу когерентного спостереження зручненько всілася в мене на кінчику носа. Комплект було виконано у вигляді сонячних окулярів, які завжди знадобляться в ізраїльському кліматі. Я пересунув конструкцію на лоба й переконався, що навіть у такому положенні екрани знаходяться в полі зору, тоді вклав окуляри до кишені. Цілком задовільно. До зустрічі лишалося менше години, і права на помилку вже не було.
Сьогоднішній ранок я витратив з користю - встановив камери когерентного спостереження навколо місця зустрічі, на всіх під’їздах та вздовж дороги до Ліонового дому.
Місцем дії я обрав забрьоханий пустир за півкілометра від синагоги. Треба було збити супротивника з пантелику - ми вже зустрічалися на вашій території, отже, тепер ласкаво просимо на мою. Гадаю, що ані власник нічного клубу, ну, а тим більше банкір-сибарит давно вже не були на пустирах.