- Шалом, панове, приношу вибачення за спізнення. Я поїхав спочатку на той пустир, а тоді з дороги довелося розвертатися. Самі знаєте, який тепер трафік.
Він коротко потис усім руки, а мою затримав:
- Вас я знаю. Ви хочете купити наш препарат. Бачите, все одно довелося звертатися до мене. Я ж попереджав, що з менеджерами у вас нічого не вийде. Запам’ятайте на майбутнє, що про серйозні справи завжди треба говорити з господарем.
- Помиляєшся, Ліоне, - сказав раптом Ізо Лейбович. - Це не твій покупець, а представник Міжпланентної виконавчої служби.
- Ні, - заперечив Каганович. - Це просто кур’єр. Кур’єр султана Брунею.
- А я гадав, що це мій спонсор, - зі свого боку підключився рабин.
- А ще, друже Ліон, я маю надійну інформацію, що він приїхав з Києва, щоб зруйнувати твій бізнес і перенести виробництво твого зілля в Україну, - додав Салман на солодке.
Останні слова важко повисли у повітрі. Скоріш за все, за них я мав би дякувати Фімі, а точніше, його візиту до салону Салманової машини.
Проте якщо хтось розраховував збентежити таким чином агента УГС, то він дуже помилявся. Я уже створив ситуацію, а саме - усі четверо зараз були переді мною. А отже тепер…
- А отже тепер дозвольте відрекомендуватися, - голосом циркового шпрехшталмейстера оголосив я. - Агент Мамай до ваших послуг.
Я повільно сунув руку до кишені, видобув назовні посвідку, розгорнув і підсунув перед самі очі наймолодшого з усіх фігурантів - Ліона Родимчика.
- Читай.
- Детектів Агенсі Інтернешенел. Агент першої категорії Мамай.
- Тю-тю! - поважливо свиснув Лейбович.
- ДАІ, - повторив я. - Ця абревіатура, сподіваюся, всім знайома?
У нас в УГС не люблять ДАІ. Вони не дуже розбірливі у виборі клієнтури і безмежно цинічні за арсеналом прийомів. Але в реальному житті доводиться співпрацювати - повірте, що для прикриття темних справ немає нічого кращого за ДАІшну корочку.
- Значить, ви точно не спонсор, - рабин єдиний у всій компанії намагався не втрачати гумор. - Плакали мої грошики.
- Я одразу здогадався, що ти не кур’єр. Але який інтерес до наших скромних персон у такої поважної організації?
Почувши ці слова, я обернувся до Салмана:
- Ви як людина найбільш поінформована у певних питаннях маєте знати, хто криється за прізвиськом Чорна Інфузорія із системи Стожарів. Розкажіть, будь ласка, громаді.
Каганович зробив губами свій коронний рух, неначе ловив вставну щелепу.
- Це відома особа. Можна сказати, авторитетна. Усі бізнесмени його поважають, тому що просто нема куди діватись.
- Терорист, - додав я від себе
Салман поважно кивнув.
- Один з найбільших відморозків у Всесвіті, попри той факт, що живе у воді температурою плюс 70 градусів, - уточнив я.
І знову кивок.
- От, власне, він і є нашим замовником у цій справі.
Салман Каганович подивився на Родимчика так, неначе бажав йому негайно провалитися до пекла. Як я тонко все розрахував!
- Зачекайте, - втрутився раптом ребе. - Він же не юдей. Скажіть мені, будь ласка, яке все це має відношення до нашої синагоги?
- До вашої синагоги ми іще дійдемо, - пообіцяв я і повільно, наче фокусник, витяг з кишені жовтогарячу коробку з-під «Граціози». - Цю продукцію роблять із сировини вашого виробництва?
Я навмисне адресував останнє запитання у простір, тобто нікому конкретно, але обізвався на нього Ліон.
- Нашого.
- Саме в цьому і полягає головна проблема.
Якщо спробувати кількома словами описати тактику, обрану мною для цієї розмови, то можна назвати це так: драматичні ефекти. Уявіть собі, що вам призначено зустріч на пустирі, де за кожним горбком може ховатися снайпер, а під кожним листочком - міна з дистанційним керуванням. Ну як, занервувалися? А тепер дивіться, що далі буде.
Я витримав театральну паузу і обвів поглядом принишклу публіку. На обличчях читалася тривога, що й вимагалося.
- У зразках цього препарату було знайдено фрагменти біологічних речовин, розроблених нашим замовником. Він має всі права на рецептуру і був дуже стурбований витоком інформації, а можливо, навіть і зразків зі своїх лабораторій. Шановний пан, що має прізвисько Чорна Інфузорія, замовив нам розслідування. Ми повинні знайти винних. Ну, а вже каратиме їх, - я повернувся до Салмана і розвів руками, - за традицією, каратиме він сам.
Ліон звів на мене меткі очі:
- Якщо йдеться про авторські права, то мушу зауважити, що ми маємо всі ліцензії. Я довіряю своїй юридичній компанії, вони все оформлюють як слід.
Я поблажливо похитав головою:
- Ідеться не про авторські права. Щоб вам було зрозуміліше, скажу, що лабораторії нашого замовника виробляють біологічну зброю…
- Зачекайте, - промовив Родимчик. - Я можу показати всі документи, і ви самі побачите…
Поки він живописав високий рівень легальності свого бізнесу, Салман сидів, заплющивши очі, Лейбович кивав головою в такт кожному слову, а ребе бігав поглядом з одного на іншого, намагаючись зорієнтуватися по ходу розмови.
- …у нас є подібні угоди на кожну компоненту і технологічний процес…
- А як ви гадаєте, - перебив я, - у мого клієнта такі документи є?
Ліон безпорадно озирнувся, немовби двієчник на уроці географії.
- Ну, якщо в нього теж все оформлено, тоді наші юристи…
- Ні, - перервав я жорстко. - У мого клієнта немає жодного контракту та взагалі жодної папірчини. І знаєте, чому?
Здається, рабин почав метикувати, хто тут головний, бо погляд його намертво прикипів до мого обличчя. Лейбович з Ліоном перезирнулися і синхронно знизали плечима.
- Тому що на біологічну зброю не буває легальних документів.
Тут Лейбович зробив страшні очі:
- Ти робиш зброю? Мишигінер Родимчик! А наші кредити…
Ліон заозирався, як зацькована лисиця:
- Яка зброя? Вперше чую.
- Біологічна, - уїдливо підказав я. - У зразках твого препарату знайдено компоненти біологічної зброї. Вони блокують процес фотосинтезу у воді і можуть бути причиною зникнення багатьох водних цивілізацій. Це називається акватерор.
Родимчик розгубився, і його партнери явно помітили це.
- Слухайте. Ми же знаходимося в цивілізованій країні. Давайте звернемося до суду, замовимо експертизу…
Я засміявся своїм неповторним срібним сміхом:
- Він пропонує міжпланетному терористові зустрітися в суді. Та ви знаєте, що буде, коли я просто перекажу таку вашу пропозицію?
- Зрозуміло, - нарешті промовив Салман, і всі, наче за командою, замовкли. - Чого хоче твій клієнт?
- Інформації, - просто відповів я. - Він хоче знати, хто саме застосовує його винаходи, і в кого він їх купив, щоб відповідно покарати і крадіїв, і тих, хто заробляє на краденому. Але враховуйте, що на одне з цих питань я вже маю відповідь.
Обережний ребе поцікавився:
- Яку відповідь?
- А дуже просту. На винаходах мого клієнта незаконно заробляєте ви - всі, хто сидить у цій кімнаті.
Треба віддати належне витримці пана Кагановича - він був єдиний, хто зберігав спокій, поки решта розмахували руками, на всі голоси вигукуючи: «А я тут до чого?»
Перечекавши перший шквал, я заспокійливо підняв руку.
- Пояснюю тим, хто не зрозумів. Щодо шановного Ліона, здається, сумнівів немає. Він таки заробляє на цій справі. Вам, пане банкіре, я хочу нагадати, що в «Кремл Ентерпрайзес» працюють кредити, з яких ви теж щось маєте, коли я щось тямлю в банківському бізнесі. І фінансові показники пана Родимчика ви контролюєте не менше, якщо не більше, ніж він сам. Щодо вас, вельмишановний ребе, то згадайте, на чиї гроші було відбудовано вашу синагогу, і чи не доказом цього є позолочена табличка при вході? А відносно адона Салмана…
- Далі, - перервав мене Каганович. - Чого ти хочеш?
- Я хочу, щоб ви сказали мені, у кого купили секрети мого клієнта.
Усі голови, неначе за командою, обернулися до зблідлого Ліона.