Наступного дня вони зрання сідлали коней. Відв’язували стовбур і протягом всього наступного дня під променями сонця пливло тіло відьми течією поміж лисих пагорбів. Від хутора до хутора ширилася новина про те, що відьму нарешті спіймали, і що комарка[13] тепер буде вільна від заклять, що жінки тепер матимуть нормальні пологи і що більше не буде повеней, і поки вершники рухалися за течією, до них долучався цілий легіон місцевих селян і колонів[14]. Ще до заходу сонця стало зрозуміло, що море вже близько. Річка ставала ширшою і спокійнішою. Завиднівся якийсь острівець. Піски почали зм’якшувати береги річки. Вода із зеленої стала сіруватою, аж доки в далині не завиднілися чорні скелі й біла лінія хвиль на мілині.
Дев’ятеро братів затягли з човна баграми й мотузками відьмине тіло на мілину — течія порозривала їй одяг і поскуйовджувала волосся. Риби, що відкусили її плоті, плавали мертві довкола човна. На кручі біля моря зібрався натовп із піших чи верхових орендарів, колонів, місцевих мешканців, витріщак і дітей зі своїми собаками. Пізно ввечері вітер, який роздмухував пончо дев’ятьох братів, доніс до всіх їхній тріумфальний крик — нарешті відьмине тіло проковтнула гора запаморочливих морських хвиль. Залишилася тільки маленька цятка, яку гнав геть по золотистих водах моря західний вітер. Вершники почали поволі рушати додому. Кожен вертався до свого села чи ранчо, здобувши жаданий спокій і вгамувавши страхи, адже в комарці нарешті мали скінчитися лихі часи.
Я сказав, що того вечора на кухні старі, не пам’ятаю, котра з них, та це й не важливо, розповідали приблизно цю байку, бо чув я її стільки разів й у стількох суперечливих версіях, що всі вони перемішалися між собою. Згідно з деякими з них, братів було не дев’ятеро, а семеро чи троє. У версії, яку розповідала Мерседес Барросо, робітники, перелякані гнівом касика, забили першу-ліпшу суку, щоб показати йому її шкуру, а справжня жовта сука залишилася живою. Незмінним завжди залишалося головне: широке батькове пончо затуляє двері й непомітно ховає благородну персонажку, усуваючи її з оповіді, зміщуючи основну увагу на помсту селян старій бабі. Остання, другорядна персонажка, як і будь-яка інша стара, трохи відьма, трохи звідниця, трохи повитуха, трохи плаксійка, трохи знахарка, слуга, позбавлена індивідуальної психології та власних рис, заміняє сеньйориту на передньому плані розповіді в цій байці, спокутуючи неймовірно тяжку провину, якою є зв’язок із забороненими силами. Ця байка, яку розповідають по всій країні, походить із земель на південь від Мауле, де родина Аскойтіа володіла своїми маєтностями ще з колоніальних часів. Інес, певна річ, також знає одну з версій цієї історії, зрештою, в ній по материній лінії тече кров Аскойтіа. Мабуть, Пета Понсе розповідала її Інес, кола та була маленькою. У своїй переляканій свідомості вона відділила (і, найімовірніше, забула) історію про дівчинку-відьму від іншого аспекту цієї самої легенди — сімейної традиції, яку гордо бережуть усі Аскойтіа і яка пов’язана з праведною дівчинкою, що на початку століття померла, немов свята, у стінах цього будинку, і її беатифікація стала таким гучним провалом, що над нею насміхалися навіть на радіо й у газетах. Однак байка ця живе й далі в голосах бабусь-селянок, які щозими повторюють її з незначними змінами онукам, що примостилися біля печі, аби ті затямили, що таке страх.
На цьому ж місці, у цій самій кухні, її розповідали стільки разів, що Ірис заснула від нудьги на колінах у Рити, посмоктуючи великого пальця. Вона вже завелика для цього, Рито, тобі треба відівчити її від цієї огидної звички, кажуть, що замість пальця можна дати зубчик часнику, і вона перестане, або кавелдик, собачий кавелдик… ні, ні, облиште бідолашну, це в неї мине, хіба ви не бачите, що перші місяці вагітності завжди найважчі — постійна сонливість, здутий живіт, набрякають і червоніють ноги, вилазять вени, гляньте на ноги Ірис: вони в неї завжди були тлусті, але зараз здається, ніби резинка від шкарпеток має відтяти їй щиколотки.
Я не спав, однак і голову зі своїх схрещених на столі рук я не підняв, коли почув, що Ірис чекає дитину, адже я б її й не здійняв, якби вкотре почув, що примочки з картоплиння краще за примочки з недопалків тамують головний біль, чи якби Клеменсія не була такою егоїсткою, вона б позичила мені свій квітчастий тазик, все це лише бурмотіння, яке намотується нитками їхніх голосів, але моток ніяк не росте, — іще один різновид тиші… ні, Ірис блює, старі тримають її за лоба, щоб їй легше блювалося, Ірис схлипує, Німенький, витри блювоту, поквапся, поки тут не з’явилася матінка Беніта і не почала ставити запитань.
13
Комарка — одиниця адміністративно-територіального поділу в Іспанії та Латинській Америці.
14
Колон — селянин (батрак, напівкріпак, орендар і т. ін.) у романських країнах і країнах Латинської Америки.