— А в цій іншій торбі що, Доро?
— Канідром[54], мені його подарував менший хлопчик.
— Ану.
— Я знаю тільки як гратися у перегони коней, але не в перегони собак.
Найімовірніше, правила ті ж.
— Він подарував мені канідром, тому що загубив трьох псів, і в нього залишилися тільки ці три, пластикові, — червоний, синій, жовтий.
— Суки.
— Що ви кажете, місіа Інес.
— Що то суки.
— Як ви це розгледіли?
— Суки кращі для перегонів.
— Хочете зіграти, місіа Інес?
— Звісно.
— Але як? Хлопчик подарував мені канідром, бо загубив крім того й кубика, а в перегони собак чи коней без кубика ніяк не зіграєш.
— Кажуть, Марія Бенітес має кубик.
— Чому б вам його в неї не позичити, Доро? Мені так кортить подивитися, як побіжить моя жовта сука.
Коли Дора пішла, ти розставила ноги, сперлася ліктями в коліна й простягла руки над вогнем. Після того, немовби мимохіть, ти сказала Риті, щоб вона подзвонила до тебе додому, спитала Херонімо, й не кажучи, що вона поруч, за її дорученням сказала йому, щоб він завтра же надіслав їм якихось ігор, шашок, доміно — будь-яких ігор, які він знайде. Рита набрала номер. Ти чекала поруч із нею.
— Не беруть?
— Ні.
— Дивно!
— Чому?
— Тому що о цій порі він зазвичай удома, лежить у ліжку і слухає політичні новини по радіо, а телефон лежить поруч із ним. А крім того, слуги…
— Ось, ало!..
Рита розпливається в поклонах і усмішках, так, ніби дон Херонімо бачить її по той бік слухавки, вибачається за те, що, можливо, його розбудила, — ні, ні, вона його не розбудила, він говорить із Ритою, консьєржкою будинку, дон Херонімо вітається з нею, кажучи, що впізнає її, адже вони вже стільки разів говорили останнім часом, як поживає Інес, він хвилюється, бо якщо йому телефонують о такій порі, отже з Інес щось трапилося, — ні, сеньйоре, як ви могли таке подумати, сеньйорі зараз добре, вона спокійна й щаслива, Інес вириває в Рити слухавку, щоб почути голос свого чоловіка, й повертає її назад, щоб Рита могла відповісти, вона дає їм трохи поговорити і знову вириває телефон, щоб почути його голос, потім вони прощаються й вішають слухавки. Дора повертається разом із Марією Бенітес. Четверо жінок заледве вміщаються в маленькій кімнатці. Рита насуплює брови.
— А ця чого прийшла?
— Вона причепилася до мене. Не схотіла позичати кубик, якщо я не дозволю їй піти разом зі мною. Вона вже спала. Я мала дочекатися, доки вона вдягнеться.
— Яке неприємне бабисько!
— Боже мій, місіа Інес!
— Що?
— Ви сказали це точно як Рита.
— Ану, ще раз.
— Яке неприємне бабисько! Причепа, не знаю, чого вона потикає носа до моєї кімнатки, хоча ніхто її не запрошував. На запах пирогів прийшла, ніде тут спокою не знайдеш…
Вони зачаровано слухають твій голос і твої фразочки старих. Вони заливаються разом із тобою сміхом. Ти розповідаєш їм, що вмієш імітувати будь-чиї голоси. Дори. Рити. Марії Бенітес. Навіть голос Брихіди умієш імітувати, хоча вона вже рік як померла. Ви граєте у відгадайки. Рита виходить із кімнати й ви зачиняєте двері. Двоє інших залишаються всередині разом з Інес, яка говорить голосом Марії Бенітес: Марія Бенітес, — каже Рита. Після цього виходить Марія Бенітес. Інес говорить голосом Дори: Дора, — вгадує Марія, — яка весела гра, наче в цирку, треба буде ще раз у неї зіграти зі старими, зі всіма старими, коли ми сидітимемо на кухні після недільної меси разом із сирітками, яким дуже сподобається ця нова гра разом із тими іграми, які завтра привезе шофер дона Херонімо. Це запропонувала Дора: